Алеврит

АЛЕВРИ́Т (від грец. ἄλευρον — борошно) — пухка роз­сипчаста дрібноуламкова осадова порода. Складається пере­важно з мінеральних зерен (кварц, польові шпати, слюди тощо) роз­міром 0,01–0,1 мм (за ін. класифікаціями 0,005–0,05 мм). Виділяють крупноалевритові (0,05–0,1 мм) і дрібноалевритові, або тонкоалевритові (0,01– 0,05 мм) різновиди. Термін «А.» за­пропонував О. Заварицький (1932). Синонімічні назви: альфатит, пил, мул, сильт. В А. є домішки глини, що служать для скріпле­н­ня. До А. належать лесовидні су­глинки, що поширені в Україні як під­ґрунтя чорноземів; у пд. широтах (Китаї, Серед. Азії, на Близькому Сх.) на них роз­ташовані осн. землероб. угі­д­дя. Леси як корисну копалину використовували з давніх часів для виробництва кераміки та як буд. матеріал. Ущільнений (діагенетично пере­творений), зцементований А. утворює алевроліт — осадову породу, яка складається більш як на 50 % із часток алевритової роз­мірності (0,01–0,1 мм). Алевроліти мають сірий, чорний, червоно-коричневий, зеленуватий колір; масивну, шарувату, іноді лінзовидну структуру. Алевроліти поширені в Крим. і Карпат. горах, на Донбасі, а також на знач. глибинах на Лів­обереж­жі Дні­пра. Вони входять до складу вугленос. та нафтогазонос. осадових товщ, складають значну частину на­громаджень териконів. Використовуються як буд. матеріал та бутовий камінь. А. і алевроліти за­ймають проміжне місце серед осадових уламк. порід між пісками і глинами, пісковиками та глинистими сланцями (лупаками).

А. Я. Радзивілл

Завантажити статтю