АЛЕКСЄ́ЄВ Михайло Па­влович (24. 05(05. 06). 1896, Київ — 19. 09. 1981, Ленін­град, нині С.-Петербург) — літературо-, мистецтво­знавець, фольклорист. Академік АН СРСР (1958). Закін. Київський університет (1918), був професор. стипендіатом Новорос. університету (Одеса, 1920–24), зав. наук.-бібліогр. від­ділу Одес. публ. б-ки (1924–27). Брав участь у діяльності Одес. від­діле­н­ня Всеукр. асоціації сходо­знавства. Заснував Пушкін. наук. комісію при Одес. будинку вчених. Проф. Іркут. (1928–32), згодом Ленінгр. університетів, кер. сектору взаємозвʼязків рос. і зарубіж. літ-р Ін­ституту рос. літ-ри АН СРСР (Пушкін. дім), голова Пушкін. комісії АН СРСР (1959), голова Між­нар. комітету славістів (1978– 81). Автор праць з порівнял. літературо­знавства, історії рос. й ін. словʼян. та зх.-європ. літ-р, у яких роз­глядав письменство як складову частину заг. духов. культури людства. У 1916–27 ви­ступав у київ. і одес. період. ви­да­н­нях як муз. критик, книго­знавець, історик культури, бібліо­граф (роз­відки про творчу спадщину О. Пушкіна та О. Островського в Україні); публікував архівні документи. Праці А. «Українські козаки, як їх змальовує французький поет 17 віку» (1927), «Лист князя Рєпніна до А. Шлегеля» (1930), «Беранже і французька пісня» (1933) опубл. українською мовою. Автор статей про О. Білецького. З ним та М. Рильським під­тримував особисті контакти. Залишив спогади про М. Гудзія.