Алтунян Генріх Ованесович
АЛТУНЯ́Н Генріх Ованесович (24. 11. 1933, Тбілісі) — громадський і політичний діяч, учасник демократичного руху в Україні від початку 60-х років. Закін. Харків. вище військ. авіац.-інж. училище (1956). Працював інж.-радіотехніком у смт Узин (нині місто Київ. обл.), викл. в училищі, яке закінчив. Мав звання майора. 1964 на парт. засіданні каф. відкрито заявив про свою недовіру до нового керівництва КПРС і вказав на недемократ. методи усунення М. Хрущова. За це та за зв’язки з правозахисниками П. Григоренком, П. Якіром, Л. Плющем А. у 1968 виключили з КПРС і звільнили з армії. У травні 1969 А. вступив до Ініціатив. групи захисту прав людини в СРСР, підписав відкритого листа до громадськості на захист П. Григоренка та крим. та-тар, пізніше — до ООН з приводу порушення прав людини в СРСР. У червні 1969 разом із десятьма відомими правозахисниками звернувся з листом до Міжнар. наради комуніст. і робітн. партій на захист І. Яхимовича. За підписання цих листів А. у 1969 заарештовано й засуджено до 3 р. табір. ув’язнення і відправлено до Краснояр. краю. Після звільнення повернувся до Харкова, працював слюсарем, продовжував розповсюджувати «самвидав» і підписувати листи разом із відомими правозахисниками Москви та Києва. 1980 знову заарештовано, при обшуку вилучено «Архіпелаг Гулаг» О. Солженіцина та ін. літературу. 1981 засуджено до 7 р. позбавлення волі у таборах суворого режиму і до 5 р. заслання. Покарання відбував у Перм. обл. За активну участь у боротьбі проти місц. адміністрації був переведений на 3 р. до Чистопол. в’язниці. 1987 звільн., 1990 — реабілітований 1990–94 — нар. депутат України, чл. Постій. комісії з питань оборони і безпеки, заступник голови Комісії з помилування при Президентові України. Був чл. Центр. проводу НРУ, головою Харків. крайової організації НРУ. Нині — співголова Харків. організації «Меморіал». Як нар. депутат А. багато зробив для прийняття Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Автор низки публіцист. статей.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Як я став особливо небезпечним // Україна. 1990. № 47; Прозрение. Х., 1994; Петр Григоренко. Х., 1997.