Розмір шрифту

A

Анархістські організації

АНАРХІ́СТСЬКІ ОРГАНІЗА́ЦІЇ — обʼ­єд­на­н­ня прихильників анархізму. В Україні вперше зʼявилися прибл. 1903 у Львові, Чернівцях, Ніжині, Одесі, Катеринославі. Це були громади «робітничої змови» — «махаївці» (існували лише у 1903–04) та анархісти-комуністи (організація «Хліб і воля», «хлібовольці» — кропоткінського спрямува­н­ня; їхній ідеол. та організац. центр був у Лондоні та Женеві). У складі цих обʼ­єд­нань пере­важали декласовані елементи міста, були дрібні виробники, бідні селяни, інтернац. інтелігенція та студентство. Форми боротьби: політ. і екон. терор, екс­про­пріації, селян. бунти, стихійні пов­ста­н­ня, широка пропаганда та агітація. У 1903– 10 анархісти спів­чували ідеї незалеж. України, але після проголоше­н­ня УНР більшість із них ви­ступила проти укр. державності. Станом на 1906 майже у 70-ти укр. містах і селах існували анарх.-комуніст. організації, не звʼязані між собою ні організаційно, ні ідеологічно; нараховували бл. 3 тис. чл. Крім «хлібовольців», в Україні виникають А. о. «без­начальців» — прихильників терорист. дій; «чорнознаменців» та «без­мотивників» — провід­ників невмотивованого терору проти буржуазії; «комунарів» — організаторів мас. пов­стань і створе­н­ня комун. Того ж 1906 більшість «комунарів» заарештовано в Катеринославі. Одними з перших творців А. о. в Україні стали Н. Музель, І. Ґросман, А. Барон, І. Жук, В. Антоні, Н. Романов. Анархісти-комуністи провели низку гучних терорист. актів проти вищих пред­ставників імпер. влади, керівників поліції, фабрикантів.

А. о. синдикаліст. спрямува­н­ня (бл. 1 тис. чл.) виникають 1905 з початком мас. проф­спілк. руху в Києві, Одесі, Кривому Розі, Харкові. Центром синдикалізму в Україні була Одеса, лідером — керівник «Союзу комуністів» і «Пів­ден­но-російської групи анархістів-синдикалістів» Д. Новомирський. 1906–07 група ви­друкувала «Про­граму синдикального анархізму» та «Маніфест анархістів-комуністів», орієнтуючись на які, здійснила низку терорист. актів: пограбува­н­ня Одес. від­діле­н­ня Петербур. комерц. банку, вибухи на пароплавах Рос. товариства пароплавства і торгівлі та інші, внаслідок чого була ліквідована поліцією. Анархісти-синдикалісти, що вважали проф­спілки найвищою формою організації робітничого класу, ві­домі акціями «прямої дії» — бойкотами, саботажами, страйками, актами екон. терору: вибухами на заводах, пароплавах, екс­про­пріаціями в банках; убивствами під­приємців і кер. виробництва. Нечислен­ні гуртки анархістів-індивідуалістів (усього 200–250 осіб) існували в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Севастополі, Ялті від 1905. Одним із лідерів цього напрямку був А. Андреєв- Бог­данов, який 1907 створив бо­йову дружину «Свобода всередині нас». Анархісти-індивідуалісти не ві­діграли помітної ролі в історії України.

Найбільший вплив анархісти мали в Катеринославі, Одесі, Олександрівську, робітн. містечках Донбасу, де у 1905–07 пере­ходили до мас. актив. дій проти уряду: до «міської партизанської війни» з допомогою загонів само­оборони, організації мас. заворушень, екс­про­пріацій і терору, страйків (страйк моряків і портовиків у Одесі 1906–07, захопле­н­ня околиць Катеринослава і створе­н­ня там «анархістських республік»). Деякі А. о. пере­творилися на банди (Одеса, Катеринослав). Держ. терор призвів до винище­н­ня майже всіх А. о. в Україні до 1910. За кордоном у Парижі та Женеві у 1912–16 існувала єдина укр. А. о. — «Вільна громада». Від березня 1917 почалося від­новле­н­ня анархіст. федерацій і груп. Анархісти ви­ступали зі зброєю проти Тимчас. уряду й уряду УНР (Київ, Одеса, Катеринослав, Олександрівськ, Єлисавет­град), у 1917–18 входили в союз із більшовиками та рос. лівими есерами. Майже в кожному місті України існувала анархіст. федерація або кілька анархіст. громад різного спрямува­н­ня. Анархісти створили в Україні свої збройні загони, зокрема «Чорну гвардію», лідерами яких були М. Никифорова, Н. Махно, М. Япончик. Найбільша анархіст. федерація тих часів — Бюро анархістів Донец. басейну. За часів Геть­манату анархісти боролися в під­піл­лі і партиз. загонах Н. Махна проти влади, що сприяло руйнації Української Держави. 1918 формується велика А. о. — Конфедерація анархістів України «Набат», що намагалася обʼ­єд­нати всі анархіст. громади і течії. Крім «Набату», існувало більше десятка місц. А. о. (1919–23), які належали до анархіст. союзів та федерацій різного спрямува­н­ня. Від 1919 анархісти України пере­йшли у від­криту опозицію до більшов. уряду, брали участь у пов­ста­н­нях проти диктатури більшовиків у Микол., Чигирин., Катеринослав., Махнів. повітах. Більшовикам засобами «червоного терору» вдалося ліквідувати осн. анархіст. федерації і групи вже 1921. Окремі під­піл. і напів­підпіл. громади анархістів існували в Україні до 1924.

Процес демократизації у 2-й пол. 1980-х рр. призвів до від­родже­н­ня анархіст. груп і пошире­н­ня їхніх ідей. Насамперед це були молодіжні угрупова­н­ня, які не ставили за мету створе­н­ня політ. партій та боротьбу за владу. Стихій. анархізм поширюється у молодіж. середовищі, пере­важно у ви­гляді анархізму-індивідуалізму, особливістю якого є нехтува­н­ня законами держави та су­спільства. Такий анархізм — одна з рис світос­при­йма­н­ня молодіж. угруповань «панків», «рокерів», «гіпі». Анархіст. групи політ. спрямува­н­ня виникли (під впливом моск. анархіст. організацій) в Сх. і Пд. Україні 1988–90-х рр. серед них найві­доміші: «Світове братство анархістів», махновці, «Січ», анархісти-комуністи Пд. України, «Набат», «зелені» анархісти (екологісти), анархо-пацифісти, біо­космісти, анархо-містики. Обʼ­єд­навчим центром укр. анархістів стала газета анархістів-синдикалістів «Набат» (Харків). У травні 1990 анархісти-синдикалісти спробували обʼ­єд­нати всіх анархістів у Конфедерацію анархістів України і заснували в Харкові інформ. центр; 1994 створили окрему Конфедерацію анархістів-синдикалістів України. Ідеологія сучас. анархізму ґрунтується на ідеях П. Прудона, М. Бакуніна, П. Кропоткіна, Н. Махна. Гасла децентралізації, самоврядува­н­ня, соціалізації під­приємств по­єд­нуються з такими новими гаслами гуманізму, як свобода людини, захист прав людини, екол. гасла, під­тримка мирних нар. рухів, «мирної народної антибюрократичної революції». Сучасні укр. анархісти ви­ступають проти насильства й терору, ведуть свій родовід, як вони вважають, від запорожців та махновців. На їхню думку, компʼютерне, інформатизоване су­спільство сприяє свободі інформації, а від­так і анархізмові. У 1989–91 укр. анархісти під­тримували гасла руйнації СРСР та створе­н­ня суверен. України, але роз­глядали Україну як федерацію з широкою автономією істор.-етногр. р-нів, під­тримували ідею Укр. духов. республіки, проводили спільні дії з Рухом (будучи його асоці­йов. чл. у 1989) та Партією демократ. від­родже­н­ня України. Після 1991 анархісти України ві­ді­йшли від нац.-демократ. напряму й почали ви­ступати з позиції го­строї критики держави, об­стоюючи ідеї самоврядува­н­ня та регіоналізації, добробуту народу і капіталіст. пере­творень, проти комуніст. і кримінал. мафії. А. о. мають деякий вплив у студент. і робітн. середовищі Сх. України. Але чисельність анархіст. груп мала (бл. 1000 осіб), членство в групах не фіксоване (немає парт. квитків і внесків). У серпні 1999 в Одесі на установ. зʼ­їзді створ. Союз-партію «Анархісти України» (лідер В. Чорний), яка провела ревізію старих анархіст. догм; ви­знала приватну власність і державу, партійну систему і парламент. форми боротьби, однак вважає державу та бюрократів гол. екс­плуататорами і ворогами, проти все­вла­д­дя яких пропонує створити союз буржуазії, дрібних власників і робітників. Про­грама партії схиляється до анархо-індивідуалізму та лібералізму. Ідеологія анархізму зі знач. часткою екс­тремізму та комуніст. ідеями домінує серед сучас. укр. «лівих» молодіж. угруповань, що інколи блокуються з КПУ і СПУ.

Літ.: Альманах. Сборник по истории анархического движения в Рос­сии. Париж, 1909; На Украине: Пов­станчество и анархическое движение. Буэнос-Айрес, 1922; Аршинов П. История махновского движения (1918–1921). Берлин, 1923; Очерки истории анархического движения в Рос­сии. Москва, 1926; Махно Н. Воспоминания. Кн. 1–3. Париж, 1929–37; Равич-Черкас­ский М. Анархисты. Х., 1929; Ерде Д. Політична про­грама анархо-махновщини // Літопис революції. 1930. № 1; Комин В. Анархизм в Рос­сии. Калинин, 1969; P. Avrich. The anarchists in the Russian revolution. London, 1973; Канев С. Октябрьская революция и крах анархизма. Москва, 1974; Не­пролетарские партии Рос­сии. Урок истории. Москва, 1984; Канев С. Революция и анархизм. Москва, 1987; Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський пов­станський рух на Україні (1918–1921). К., 1991; Савченко В. А. Анархістський рух в Україні у 1905– 1907 рр. // Зб. наук. пр. з питань політ. історії. 1992. № 169; Лебеденко О. М. Анархізм в Україні: (ХIX — початок ХХ ст.). К., 1994; Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біо­графії. К., 1998; Боровик М. А. Анархістський рух в Україні у 1917–1921 рр. // УІЖ. 1999. № 1.

В. А. Савченко

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2001
Том ЕСУ:
1
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Політика
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
44060
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
546
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 338
  • середня позиція у результатах пошуку: 13
  • переходи на сторінку: 16
  • частка переходів (для позиції 13): 315.6% ★★★★★
Бібліографічний опис:

Анархістські організації / В. А. Савченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-44060.

Anarkhistski orhanizatsii / V. A. Savchenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2001. – Available at: https://esu.com.ua/article-44060.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору