КОМУНІКА́ЦІЯ (від лат. communico — спілкуюся з кимось; пові­домле­н­ня, звʼязок) — термін, що окреслює людську взаємодію у світі. У сучасній філософії комунікацію використовують як ознаку кон­структивної взаємодії особистостей, націй та етносів, що роз­гортається на основі взаємної толерантності й поро­зумі­н­ня. Поня­т­тя «комунікація» широко викори­стано у філософії К. Ясперса, а також у німецькій практичній філософії (К.-О. Апель, Ф. Больнов, Ю. Габермас), яку на­звали «комунікативною». Зовнішня, маніпулятивна комунікація призводить до пере­жива­н­ня внутрішньої, екзистенційної самотності. Вихід за межі такої внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній комунікації, що торкається глибин­них смисложит­тєвих орієнтацій і має вільний характер. Це насамперед комунікація із собою як акт самопі­зна­н­ня та самовід­творе­н­ня, процес діалогу з власним «Я». Але внутрішня комунікація є також комунікацією з «Іншим», що по­стає не як обʼєкт («Воно»), а як субʼєкт («Ти»). Внутрішня комунікація роз­гортається як єд­ність духовної та душевної комунікації і може бути на­звана особистісною комунікацією, у якій виявляється краса вчинків та від­носин між людьми. Із позицій сучасної філософії екзистенції, зокрема метаантропології, комунікація по-різному виражається в буден­ному, граничному й мета­граничному вимірах людського буття — вона може бути зумовлена як волею до самозбереже­н­ня та продовже­н­ня роду, так і волею до влади, пізнання, творчості, любові, свободи й толерантності.

У 20 ст. дедалі більше роз­вивається масова комунікація — систематичне роз­по­всюдже­н­ня інформації серед великої кількості людей за допомогою засобів масової інформації, аудіо- та ві­деозапису, компʼютерних мереж тощо. Масова комунікація є необхідною умовою існува­н­ня культури масової. Соціальними перед­умовами масової комунікації стало су­спільство масового спожива­н­ня з такими його рисами, як індустріалізація, урбанізація, стандартизація виробництва та способів життя. Технічною перед­умовою масової комунікації стало створе­н­ня у першій половині 20 ст. технічних при­строїв, які реалізували можливість швидкої пере­дачі інформації для величезної аудиторії, роз­порошеної у просторі.

За допомогою масової комунікації від­бувається пошире­н­ня важливих інформаційних пові­домлень, що зумовлює єд­ність регіону, нації, людства. Проте сама наявність масової комунікації породжує три фундаментальні соціальні та екзистенційні про­блеми.

  1. Масову комунікацію можуть використовувати для тиску на сві­домість, під­сві­домість, маніпуляцій людьми (на­приклад, викори­ста­н­ня економічної і політичної реклами сприяє зомбуван­ню великих мас людей).
  2. Орієнтація на масового споживача інформації призводить до спроб стандартизації та спроще­н­ня внутрішнього світу людини.
  3. До­ступність і «серійність» інформаційних потоків у мережах масової комунікації породжують «інформаційну наркоманію» — внутрішній стан людини, коли продукція масової комунікації стає важливішою за події власного життя (пере­гляд телесеріалів тощо).

Масова комунікація стає стіною між особистостями і формою руйнації екзистенційного спілкува­н­ня, що зумовлює наро­ста­н­ня внутрішньої самотності та відчуження. На межі 20–21 ст. масова комунікація все більше від­бувається в межах Інтернету; на початку 21 ст. концентрується у соцмережах, що породжує нові глибин­ні екзистенційно-психологічні про­блеми — масовий нарцисизм та втечу від реального світу у віртуальне спілкува­н­ня.