Комунікація масова

Визначення і загальна характеристика

КОМУНІКА́ЦІЯ МА́СОВА  — пере­дава­н­ня за допомогою технічних засобів соціально зна­чимої інформації великій, різ­­но­рідній і роз­сіяній у просторі аудиторії. К. м. є обовʼязк. еле­­ментом сучас. су­спільств, що забез­­печує їхню цілісність. Її здійсню­ють у символіч. формах і образах, які здатна спри­ймати та ро­зуміти масова й індивід. сві­домість. К. м. тісно повʼязана з мас-медіа (преса, радіо, телебаче­н­ня), не існує поза ними і лише разом з ними має ознаки соц. ін­ституту. У наук. літературі цим тер­міном по­значають процес пере­дачі та пошире­н­ня інформації на масову аудиторію і ЗМІ. Як явище та соц. ін­ститут К. м. виникла із зародже­н­ням сучас. (модер.) су­спільств, що зумовлене як появою та роз­витком перших форм ЗМІ, так і зміною масових орієнтацій з минулого на теперішнє та майбутнє. За допомогою К. м. транс­люють домінанти й особливості сусп. устрою, соц. порядку та культури з метою утвердже­н­ня духов. цін­нос­тей певного су­спільства та ідей., політ., культур., організац. впливу на оцінки, думки, поведінку людей. Г. Лас­суелл ви­окремив три осн. функції соц.-комуніка­тив. процесів: контроль за середовищем, узгодже­н­ня всіх ком­понентів су­спільства для його збере­же­н­ня та роз­витку, пере­даван­ня соц. досвіду на­ступ. поколін­ням. К. Райт за­пропонував додати роз­важал. функцію, Д. Мак-Квейл — функцію мобілізації. К. Ла­зарсфельд і Р. Мертон вва­жали, що осн. зав­да­н­нями К. м. є на­да­н­ня певного статусу сусп. про­блемам, особистостям, організаціям, сусп. рухам, закріплен­ня соц. норм, транс­формація енергії людей від актив. участі до пасив. зна­н­ня. Рад. су­спільство­знавці роз­глядали К. м. пере­важно як один із інструментів панува­н­ня в су­спільстві домінуючих груп (класів), забезпече­н­ня їхніх інтересів. К. м. здійснюють на когнітив. та інтер­актив. рівнях. Когнітив. рівень — пошире­н­ня со­­ціально значущої інформації (зна­н­ня про світ, зразки поведінки, норми взаємодії субʼєк­тів різного соц. статусу, культурні стереотипи) серед більшої частини насел., при цьому отри­мані через К. м. зна­н­ня ви­ступають ресурсом для формуван­ня уявлень, цін­ніс. орієнтацій лю­­дей, стають для них основою сприйня­т­тя картини світу; інтер­актив. — участь інформації, роз­по­всюджуваної через ка­нали К. м., у регулюван­ні контактів людини із середовищем, її пере­творе­н­ня у ресурс соц. дії. За допомогою ка­налів К. м. індивіди та групи реалізують соц. ідентифікацію, символічно взаємодіють, конкурують за пріоритет своїх образів світу. Осн. складові К. м.: соц. субʼєкти, які взаємодіють в інформ. процесі; специфічні соц. ін­ститути, що опосередковують цю взаємодію; масова інформація як сукупність знань, цін­ностей та норм (з одного боку, є предметом виробництва та пошире­н­ня, з ін. — сприйня­т­тя і спожива­н­ня). Класич. формулою аналізу К. м. ста­ла формула Г. Лас­суел­ла: необхідно знати, хто говорить (комунi­катор), що говорить (зміст пові­домле­н­ня), по яких ка­налах (газети, радіо, телебаче­н­ня), ко­му (аудиторія), з яким ефектом. Реалізація К. м. перед­бачає подола­н­ня фіз. (про­стір і час), соц. (статус індивідів у су­спільстві), гносеол. (від­сутність досвіду чи знань), психол. (ставле­н­ня окре­мих індивідів до дійсності) пере­шкод. У соціології склалося декілька моделей ви­вче­н­ня К. м. Згідно з концепцією «тотал. впли­ву», домінуючі соц. групи за допомогою К. м. тотально вплива­ють на інертну й пасивну ауди­торію, прищеплюючи їй певні по­гляди, установки і звички (чл. аудиторії спри­ймають як пасив. споживачів, не здатних до само­­стій. інформ. вибору). За кон­цеп­цією ефектів мас-медіа, остан­ні обмежені системою соц. ін­ститутів і здатні лише частково впливати на сві­домість і поведінку аудиторії, що не є соціокультурно однорідною та має власні уподоба­н­ня, спів­від­носні з транс­льованою інформацією. Таким чином, ефективність К. м. ви­значають не лише цілі й зав­дан­ня впливу на аудиторію через пові­домле­н­ня, але й від­повід­ність змісту та форми цих пові­домлень інформ. запитам ауди­торії, хоча, коли увага ауди­торії сконцентров. на фактах, джерело пові­домлень має високий пре­стиж і викликає довіру, предмет обговоре­н­ня далекий від повсякден. досвіду, мас-медіа можуть мати пере­важаючий вплив. «Дво­ступ. модель» К. м. об­ґрунтовує вплив мас-медіа на індивідів не без­посередньо, а через призму по­глядів значимих для індивідів посередників: спочатку пові­дом­ле­н­ня спри­ймає активна частина аудиторії (т. зв. лідери думок), яка згодом між­особистіс. ка­налами транс­лює їх пасив. частині. Постмодерніст. під­хід наголошує на здатності мас-медіа здійснювати соц. конт­­роль через звабле­н­ня публіки чут­тєво-знаковою реальністю, яка має схильність до роз­множе­н­ня, надмірного нарощува­н­ня знаків, що призводить до ви­тісне­н­ня сенсів і значень. Мас-медіа здатні створювати різноманітні симулякри (правдо­по­діб­ні образи дійсності), які витісняють саму дійсність і починають контролювати аудиторію не менш жорстко, ніж владні струк­тури, прагнучи до тотальності. Такий стан пере­творює аудиторію на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнува­н­ня соц. звʼязків і зни­­кне­н­ня соц. реальності. Дослідж. К. м. перед­бачають ви­вче­н­ня мас-медіа як організацій, аналіз зміс­­ту інформації та процесу її пошире­н­ня, ви­вче­н­ня аудиторії ЗМІ (зокрема можливостей пере­кона­н­ня та маніпуляції).

Літ.: Федотова Л. Н. Социология мас­­совой ком­муникации. С.-Пе­тербург, 2003; Квіт С. Масові комунікації: Під­руч. К., 2008; Назаров М. М. Мас­совая ком­муникация и общество. Введение в теорию и ис­следования. Москва, 2010.

М. А. Паращевін

Завантажити статтю