Атлас лінгвістичний
А́ТЛАС ЛІНГВІСТИ́ЧНИЙ — зібрання лінгвістичних карт, на яких відображені мовні явища і територія їх поширення. Обʼєктом картографування можуть бути окремі мовні факти (слово, словоформа, фонема, звук) або мовне явище як цілісність. Картографування здійснюють на географічних картах-бланківках за допомогою словесних написань (романська лінгвогеографічна школа) або одно- чи різнокольорових знаків у вигляді геометричних фігур з різною внутрішньою модифікацією, а також різними видами штрихування, заливкою площин та ізоглосами. Матеріал для А. л. записують єдиною фонетичною транскрипцією у попередньо визначених населених пунктах за спеціальною програмою-питальником.
Необхідність у лінгвістичних картах постала перед ученими різних країн у 19 ст. У «Заметках о материалах для географии русского языка» (С.-Петербург, 1851) І. Срезневський писав про першу насущну потребу цієї науки — складання лінгвістичних карт. Картографування мовних явищ започаткував у Зх. Європі у 2-й пол. 19 ст. німецький учений Г. Венкер, підготувавши атлас Рейнської провінції. 1902–10 у Парижі опубліковано 12-томний «Atlas linguistique de la France» («Лінгвістичний атлас Франції») Ж. Жильєрона й Е. Едмона, після чого укладання атласів стає одним із пріоритетних напрямів досліджень національних мов. Більшість А. л. зʼявилося у 2-й пол. 20 ст.
Проте ще у кін. 19 ст. діалектологи дійшли висновку, що про класифікацію говорів відповідної мови можна з певністю говорити лише тоді, коли будуть складені лінгвістичні карти поширення хоча б основних її диференційних ознак. За способом опрацювання і відображення матеріалу на картах визначили різні школи лінгвістичної географії. Це передусім романська школа, основоположною працею якої став згаданий атлас французької мови. За його принципом в основу картографування беруть окреме слово, яке наноситься на карту в записі фонетичною транскрипцією. Так побудовані атласи інших романських мов. Німецькій лінгвогеографічній школі притаманне застосування різних (різноколірних) умовних знаків — лінійних і фігурних. Принципи цієї школи застосовано в низці атласів європейських мов (також і словʼянських), зокрема в «Mały atlas gwar polskich» (Wrocław; Kraków, 1957–68).
Російська школа лінгвістичної географії, продовжуючи значною мірою традиції німецької школи, виробила свою теорію, принципи й способи картографування. Розвиток її повʼязаний передовсім із працями Р. Аванесова та його послідовників. В «Атласе русских народных говоров центральных областей к востоку от Москвы» (1957); «Диалектологическом атласе русского языка», вып. 1 — «Фонетика» (1986), вып. 2 — «Морфология» (1989; усі — Москва) основними засобами картографування є одно- й багатоколірні геометричні фігури з різним заповненням, кольорові штрихування, площини та ізоглоси. Картографують мовні явища як елементи системи мови на основі великої кількості слів-репрезентантів. Теоретичні засади російської лінгвістичної географії узагальнено в кн. «Вопросы теории лингвистической географии» (Москва, 1962).
Українська лінгвогеографія
Українська лінгвогеографія починається від перших класифікацій українських говорів і складання діалектних карт. Уже в праці К. Михальчука «Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины» («Тр. энтогр.-статистич. экспедиции в Юго-Западный край», 1877, т. 7) наведено першу класифікаційну карту української мови, для складання якої використано не лише попередні класифікації і діалектні записи, а й матеріали з 59 населених пунктів, обстежених за спеціальною програмою, складеною І. Новицьким. Наприкінці 20-х років 20 ст. зʼявляються праці, у яких зроблені перші спроби дослідити українські говори лінгвогеографічним методом. Це дослідження П. Бузука «Діалектологічний нарис Полтавщини» («Український діалектологічний збірник», К., 1929, кн. 2), І. Панькевича «Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей. Ч. 1. Звучня і морфологія» (Praha, 1938), а також К. Дейни «Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny» (Wrocław, 1957) та ін., до яких були додані лінгвістичні карти. Визначаються ареали як окремих діалектних елементів, так і діалектних утворень, починаючи з картографування окремих діалектних рис у межах певних територій. Розрізняють А. л. загальномовні національні, в яких картографуються діалектні розрізнення однієї мови, напр., «Атлас української мови», і регіональні — загальні та проблемні. У загальних А. л. відображаються елементи різних рівнів певної території чи одного структурного рівня: напр., усім структурним рівням присвячені атласи: J. Tarnacki «Studia porównawczе nad geografią wyrazów (Polesie-Mazowsze)» (Warszawa, 1939), Z. Stieber «Atlas językowy dawnej Łemkоwszczyzny» (1–8, Łódź, 1956– 64), В. Ващенко «Лінгвістична географія Наддніпрянщини» (Дніпропетровськ, 1968), F. Czyźewski «Atlas gwar polskich i ukraińskich okolic Włodawy» (Lublin, 1986), «Atlas gwar bojkowskich» (Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź, t. 1–7, 1980– 91), В. Латта «Атлас українських говірок Східної Словаччини» (Пряшів, 1991), «Atlas gwar wschodnio-słowiańskich Bіałostocczyzny» (Wrocław, т. 1 — 1980; т. 2 — 1989, т. 3 — 1993), К. Герман «Атлас українських говірок Північної Буковини» (Чернівці, 1998); лише лексиці — Й. Дзендзелівський «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР» (ч. 1–2, 1958–60) та «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України» (ч. 3, 1993), З. Ганудель «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини» (Пряшів, т. 1, 1981; т. 2, 1989), М. Никончук «Лексичний атлас Правобережного Полісся» (Київ; Житомир, 1994), I. Rieger «A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language» (1996), І. Сабадош «Атлас ботанічної лексики української мови» (Ужгород, 1999), Г. Мартинова «Лінгвістична географія Правобережної Черкащини» (Черкаси, 2000). У проблемних А. л. картографуються лише явища певного кола, напр.: П. Лизанець «Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських говорах Закарпатської області УРСР» (1976), Т. Назарова «Лінгвістичний атлас Нижньої Припʼяті» (Київ, 1985), де зафіксовані явища, що відбивають українсько-білоруські контакти. Згадані атласи дають синхронний зріз мови в його територіальній проекції, визначають членування національної мови, вказують на основні говіркові ареали й найголовніші діалекти загальнонаціональної мови. Регіональні (обласні) атласи, орієнтуючись переважно на загальномовні, поглиблюють і доповнюють останні. Багато діалектних рис функціонують на порівняно невеликій території, а тому в загальномовному атласі недостатньо або взагалі не відбиті. Регіональні атласи з густішою мережею обстеження пунктів відбивають їх значно повніше.
Общеславянский лингвистический атлас
В останні десятиліття 20 ст. розпочався якісно новий етап розвитку лінгвістичної географії: виникла ідея створити атлас, який би виявив міжмовні й діалектні ізоглоси, що важливо для пізнання історичного розвитку споріднених мов, їхньої територіальної диференціації. Таким є «Общеславянский лингвистический атлас», що виходить окремими випусками, присвяченими фонетико-граматичним та лексико-словотворчим проблемам словʼянських мов. Розпочато видання «Atlas Linguarum Europae», обʼєктом картографування якого є віддалено споріднені й неспоріднені мови Європи, та «Общекарпатского диалектологического атласа», де картографовано генетично близькі й віддалені мови регіону Карпат і суміжних територій; у цих атласах представлена й українська мова; українські мовознавці беруть активну участь у їх підготовці.
Значення для мовознавства
Картографування є способом не лише наочного подання мовних фактів, а також їх зіставлення та осмислення. Лінгвістична карта, виявляючи відповідники того чи іншого мовного явища в різних говорах, допомагає зʼясувати походження і час його виникнення, що неможливо зробити іншими методами. Синхронний зріз територіальної диференціації мови відбиває її історію; карта відображає різні етапи розвитку й змін мовного явища в просторі. Лінгвістичне картографування дає змогу розвʼязати і ряд таких важливих питань, як закономірності й основні тенденції розвитку національної мови, виявлення діалектної основи літературної мови, її взаємозвʼязків з говорами на різних історичних етапах.