Атлас лінгвістичний

А́ТЛАС ЛІНГВІСТИ́ЧНИЙ — зі­бра­н­ня лінгвістичних карт, на яких від­ображені мовні явища і територія їх пошире­н­ня. Обʼєктом карто­графува­н­ня можуть бути окремі мовні факти (слово, словоформа, фонема, звук) або мовне явище як цілісність. Карто­графува­н­ня здійснюється на геогр. картах-бланківках за допомогою словесних написань (романська лінгвогеогр. школа) або одно- чи різнокольорових знаків у ви­гляді геом. фігур з різною внутр. модифікацією, а також різними видами штрихува­н­ня, заливкою площин та ізоглосами. Матеріал для А. л. записують єдиною фонет. транс­крипцією у попередньо ви­значених насел. пунктах за спец. про­грамою-питальником.

Необхідність у лінгвіст. картах по­стала перед ученими різних країн у 19 ст. У «Заметках о материалах для гео­графии рус­ского языка» (С.-Петербург, 1851) І. Срезневський писав про першу насущну потребу цієї науки — скла­да­н­ня лінгвіст. карт. Карто­графува­н­ня мовних явищ започаткував у Зх. Європі у 2-й пол. 19 ст. нім. учений Г. Венкер, під­готувавши атлас Рейнської провінції. 1902–10 у Парижі опубліковано 12-томний «Atlas linguistique de la France» («Лінгвістичний атлас Франції») Ж. Жильєрона й Е. Едмона, після чого укла­да­н­ня атласів стає одним із пріоритет. напрямів досліджень нац. мов. Більшість А. л. зʼявилося у 2-й пол. 20 ст. Проте ще у кін. 19 ст. діалектологи при­йшли до висновку, що про класифікацію говорів від­повід­ної мови можна з певністю говорити тільки після того, як будуть складені лінгвіст. карти пошире­н­ня хоча б основних її диференц. ознак. За способом опрацюва­н­ня і від­ображе­н­ня матеріалу на картах ви­значилися різні школи лінгвіст. гео­графії. Це перед­усім роман. школа, основоположною працею якої став зга­даний атлас франц. мови. За його принципом в основу карто­графува­н­ня береться окреме слово, яке наноситься на карту в записі фонет. транс­крипцією. Так побудовані атласи ін. роман. мов. Нім. лінгвогеогр. школа характеризується за­стосува­н­ням різних (різноколірних) умов. знаків — лінійних і фігурних. Принципи цієї школи за­стосовані у низці атласів європ. мов (також і словʼян.), зокрема в «Mały atlas gwar polskich» (Wrocław; Kraków, 1957–68). Рос. школа лінгвіст. гео­графії, продовжуючи знач. мірою традиції нім. школи, виробила свою теорію, принципи і способи карто­графува­н­ня. Роз­виток її повʼязаний гол. чином з працями Р. Аванесова та його послідовників. В «Атласе рус­ских народных говоров центральных областей к востоку от Москвы» (1957); «Диалектологическом атласе рус­ского языка», вып. 1 — «Фонетика» (1986), вып. 2 — «Морфология» (1989; усі — Москва) осн. засобами карто­графува­н­ня є одно- й багатоколірні геом. фігури з різним заповне­н­ням, кольорові штрихува­н­ня, площини та ізоглоси. Карто­графуються мовні явища як елементи системи мови на основі великої кількості слів-ре­презентантів. Теор. засади рос. лінгвіст. гео­графії узагальнено в кн. «Во­просы теории лингвистической гео­графии» (Москва, 1962).

Укр. лінгвогео­графія починається від перших класифікацій укр. говорів і скла­да­н­ня діалектних карт. Уже в праці К. Михальчука «Наречия, поднаречия и говоры Южной Рос­сии в связи с наречиями Галичины» («Тр. энтогр.-статистич. экспедиции в Юго-Западный край», 1877, т. 7) наведено першу класифікац. карту української мови, для скла­да­н­ня якої викори­стано не лише попередні класифікації і діалектні записи, а й матеріали з 59 насел. пунктів, обстежених за спец. про­грамою, складеною І. Новицьким. На­прикінці 20-х рр. 20 ст. зʼявляються праці, у яких зроблені перші спроби дослідити укр. говори лінгвогеогр. методом. Це дослідже­н­ня П. Бузука «Діалектологічний нарис Полтавщини» («Укр. діалектолог. зб.», К., 1929, кн. 2), І. Панькевича «Українські говори Під­карпатської Русі і сумежних областей. Ч. 1. Звучня і морфологія» (Praha, 1938), а також К. Дейни «Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny» (Wrocław, 1957) та ін., до яких були до­дані лінгвіст. карти. Ви­значаються ареали як окремих діалектних елементів, так і діалектних утворень, починаючи з карто­графува­н­ня окремих діалектних рис у межах певних територій. Роз­різняють А. л. заг.-мовні національні, в яких карто­графуються діалектні роз­різне­н­ня однієї мови, напр., «Атлас української мови», і регіональні — загальні та про­блемні. У загальних А. л. від­ображаються елементи різних рівнів певної території чи одного структурного рівня: напр., усім структур. рівням присвячені атласи: J. Tarnacki «Studia porównawczе nad geografią wyrazów (Polesie-Mazowsze)» (Warszawa, 1939), Z. Stieber «Atlas językowy dawnej Łemkоwszczyzny» (1–8, Łódź, 1956– 64), В. Ващенко «Лінгвістична гео­графія Над­дні­прянщини» (Дні­пропетровськ, 1968), F. Czyźewski «Atlas gwar polskich i ukraińskich okolic Włodawy» (Lublin, 1986), «Atlas gwar bojkowskich» (Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź, t. 1–7, 1980– 91), В. Латта «Атлас українських говірок Східної Словач­чини» (Пряшів, 1991), «Atlas gwar wschodnio-słowiańskich Bіałostocczyzny» (Wrocław, т. 1 — 1980; т. 2 — 1989, т. 3 — 1993), К. Герман «Атлас українських говірок Пів­нічної Буковини» (Чернівці, 1998); лише лексиці — Й. Дзендзелівський «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР» (ч. 1–2, 1958–60) та «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України» (ч. 3, 1993), З. Ганудель «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словач­чини» (Пряшів, т. 1, 1981; т. 2, 1989), М. Никончук «Лексичний атлас Прав­обережного Поліс­ся» (Київ; Житомир, 1994), I. Rieger «A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language» (1996), І. Сабадош «Атлас ботанічної лексики української мови» (Ужгород, 1999), Г. Мартинова «Лінгвістична гео­графія Прав­обережної Черкащини» (Черкаси, 2000). У про­блемних А. л. карто­графуються лише явища певного кола, напр.: П. Лизанець «Атлас лексичних мадяризмів та їх від­повід­ників в українських говорах Закарпатської області УРСР» (1976), Т. Назарова «Лінгвістичний атлас Нижньої Припʼяті» (Київ, 1985), де зафіксовані явища, що від­бивають укр.-білорус. контакти. Зга­дані атласи дають синхрон­ний зріз мови в його територ. проекції, ви­значають членува­н­ня нац. мови, вказують на основні говіркові ареали й найголовніші діалекти заг.-нац. мови. Регіональні (обл.) атласи, орієнтуючись пере­важно на заг.-мовні, по­глиблюють і доповнюють остан­ні. Багато діалектних рис функціонують на порівняно невеликій території, а тому в заг.-мовному атласі недо­статньо або взагалі не від­биті. Регіон. атласи з густішою мережею обстеже­н­ня пунктів від­бивають їх значно повніше. В остан­ні десятилі­т­тя 20 ст. роз­почався якісно новий етап роз­витку лінгвіст. гео­графії: виникла ідея створити атлас, який би виявив між­мовні й діалектні ізоглоси, що важливо для пі­зна­н­ня істор. роз­витку споріднених мов, їхньої територ. диференціації. Таким є «Общеславянский лингвистический атлас», що виходить окремими випусками, присвяч. фонетико-грамат. та лексико-словотворчим про­блемам словʼян. мов. Роз­почато ви­да­н­ня «Atlas Linguarum Europae», обʼєктом карто­графува­н­ня якого є від­далено споріднені й неспоріднені мови Європи, та «Общекарпатского диалектологического атласа», де карто­графовано генетично близькі й від­далені мови регіону Карпат і суміж. територій; у цих атласах пред­ставлена й укр. мова; укр. мово­знавці беруть активну участь у їх під­готовці.

Карто­графува­н­ня є способом не лише наочного по­да­н­ня мовних фактів, а також їх зі­ставле­н­ня та осмисле­н­ня. Лінгвіст. карта, виявляючи від­повід­ники того чи ін. мовного явища в різних говорах, допомагає зʼясувати походже­н­ня і час його виникне­н­ня, що неможливо зробити ін. методами. Синхрон­ний зріз територ. диференціації мови від­биває її історію; карта від­ображає різні етапи роз­витку й змін мовного явища в просторі. Лінгвіст. карто­графува­н­ня дає змогу роз­вʼязати і ряд таких важливих питань, як закономірності й основні тенденції роз­витку нац. мови, виявле­н­ня діалектної основи літ. мови, її взаємозвʼязків з говорами на різних істор. етапах.

Завантажити статтю