Ахієзер Наум Ілліч

Визначення і загальна характеристика

АХІЄ́ЗЕР Наум Ілліч (21. 02(06. 03). 1901, м. Чериков, нині Могильов. обл., Білорусь — 03. 06. 1980, Харків) — математик. Брат О. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1936), професор (1941). Член-кореспондент АН УРСР (1934). Премія ім. П. Чебишева АН СРСР (1949). Медаль Л. Ейлера АН СРСР (1957). Народився в сімʼї земського лікаря, отримав середню освіту (7 кл. гімназії, 1918); викладав математику і фізику у труд. школі. Закін. Київ. ІНО (1923) та аспірантуру (1928). Цього ж року від­крив глибокий звʼязок між задачею про знаходже­н­ня полінома, що найменше від­хиляється від нуля, та функцією Ґріна. У 1928–33 одночасно працював у київ. ін­ститутах та Ніжин. ІНО. Від жовтня 1933 до вересня 1941 — проф., завідувач кафедри теорії функцій і одночасно у 1935–40 — директор Ін­ституту математики Харків. університету, де під керівництвом С. Бернштейна роз­робив кон­структивну теорію функцій; водночас за сумісництвом — завідувач кафедри математики і теор. аеродинаміки Харків. авіац. ін­ституту. Від жовтня 1941 до жовтня 1943 — проф., завідувач кафедри вищої математики Казах. гірн.-металург. ін­ституту (Алма-Ата), паралельно працював в ін. ВНЗах, де продовжував за­йматися про­блемами теорії функцій. Від листопада 1943 до квітня 1947 — професор кафедри вищої математики Моск. енергет. ін­ституту.

Від вересня 1947 до квітня 1950 — директор Ін­ституту математики при Харків. університеті, де створив потужний колектив математиків. Водночас від вересня 1947 до вересня 1955 — завідувач кафедри теор. і матем. фізики Харків. політех. ін­ституту, залишаючись проф. Харків. університету за сумісництвом Від вересня 1955 до серпня 1961 — знову завідувач кафедри теорії функцій, згодом матем. фізики (1963–74) Харків. університету, де працював проф. до кінця життя. У 1961–63 — завідувач від­ділу, від 1963 — старший науковий спів­робітник, від 1970 — наук. консультант Фіз.-тех. ін­ституту низьких т-р АН УРСР (Харків). Від 1947 впродовж багатьох років очолював Харків. матем. товариство; редагував його журнал. А. — ви­знач. продовжувач роз­початого ще П. Чебишевим та С. Бернштейном напряму в теорії на­ближень функцій. Йому належать видатні результати в теорії апроксимації, про­блемі моментів, теорії інтеграл. рівнянь, теорії функцій комплекс. змін­ного. У наук. працях гармонійно по­єд­нував класичні теорії функцій комплекс. змін­ного з сучас. методами функціонал. аналізу. Це дало можливість А. вирішити низку складних зав­дань: задачу про поліном з кількома фіксованими коефіцієнтами, що найменше від­хиляються від нуля на інтервалі або системі інтервалів; задачу про вагому апроксимацію поліномами та ін. За­пропонував метод виріше­н­ня зворот. задачі спектр. аналізу для важливих класів спектр. щільностей. Пізніше цей метод отримав вдале за­стосува­н­ня, що дало можливість зна­йти ріше­н­ня низки неліній. рівнянь матем. фізики. А. належать видатні заслуги у створен­ні Харків. матем. школи.

Пр.: Новий вивід необхідних умов приналежності цілої функції цілого порядку до певного типу // Зап. фіз.-мат. від­ділу ВУАН. Т. 1, вип. 3. К., 1925; Аеродинамічні дослідже­н­ня. К., 1928; Аеродинаміка. Х.; К., 1932; Курс теорії функцій. Вип. 1. Х.; К., 1933; Некоторые во­просы теории моментов. Х., 1938 (спів­автор); Об одном клас­се сим­метрических операторов в L2. Х., 1939; Лекции по теории ап­проксимации. Москва; Ленин­град, 1947; Москва, 1965; Элементы теории эл­липтических функций. Москва; Ленин­град, 1948; Москва, 1970; Работы по теории потенциала. Москва; Ленин­град, 1949 (спів­автор); Теория линейных операторов в гильбертовом пространс­тве. Москва, 1950; 1966; Х., 1978. Т. 1–2 (спів­автор); Академик С. Н. Бернштейн и его работы по кон­структивной теории функций. Х., 1955; Лекции по вариацион­ному исчислению. Москва, 1955; Обобщение неравенства С. Н. Берштейна для производных от целых функций // Ис­следования по современ­ным про­блемам теории функций комплексного пере­мен­ного. Москва, 1960 (спів­автор); Клас­сическая про­блема моментов. Москва, 1961; Вклад С. Н. Бернштейна в теорию диф­ференциальных уравнений с частными производными // УМН. 1961. № 2 (спів­автор); Континуальный аналог некоторых теорем о теплицевых матрицах // УМЖ. 1964. № 4; Математическая физика, функциональный анализ: Сб. ст. Х., 1969; Математика и механика: Сб. ст. Х., 1971; Математика: Сб. ст. Х., 1973; Вариацион­ное исчисление. Х., 1981; Лекции об интегральных преобразованиях. Х., 1984; Математика ХІХ века. Москва, 1987 (спів­автор).

Літ.: Балтага В., Дринфельд Г., Левин Б. Наум Ильич Ахиезер: (К 50-летию со дня рожд.) // УМН. 1951. Т. 6, вып. 2(42); Математика в СССР за сорок лет: Обзор. ст. 1917–1957. Т. 1. Москва, 1959; Крейн М. Г., Левин Б. Я. Наум Ильич Ахиезер: (К 60-летию со дня рожд.) // УМН. 1961. Т. 16, вып. 4 (100); Математика в СССР: Биобиблио­графия. 1958–1967. Т. 2, вып. 1. Москва, 1969; История отечествен­ной математики: В 4 т. К., 1970; Березанский Ю. М. и др. Наум Ильич Ахиезер // УМН. 1971. Т. 26, вып. 6(162); Колмогоров А. Н. и др. Наум Ильич Ахиезер (некролог) // Там само. 1981. Т. 36, вып. 4 (220); Любич Ю. И. Наум Ильич Ахиезер // Теория функций и функциональный анализ и их приложения. Х., 1991. Вып. 56; Боголюбов А. Н. Математики. Механики: Био­­графический справочник. К., 1983; Харьков. политех.

О. Н. Ахієзер, І. В. Ушакова, К. Д. Хоменко

Завантажити статтю