Ахієзер Наум Ілліч

АХІЄ́ЗЕР Наум Ілліч (21. 02(06. 03). 1901, м. Чериков, нині Могильов. обл., Білорусь — 03. 06. 1980, Харків) — математик. Брат О. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1936), професор (1941). Член-кореспондент АН УРСР (1934). Премія ім. П. Чебишева АН СРСР (1949). Медаль Л. Ейлера АН СРСР (1957). Народився в сімʼї земського лікаря, отримав середню освіту (7 кл. гімназії, 1918); викладав математику і фізику у труд. школі. Закін. Київ. ІНО (1923) та аспірантуру (1928). Цього ж року від­крив глибокий звʼязок між задачею про знаходже­н­ня полінома, що найменше від­хиляється від нуля, та функцією Ґріна. У 1928–33 одночасно працював у київ. ін­ститутах та Ніжин. ІНО. Від жовтня 1933 до вересня 1941 — проф., завідувач кафедри теорії функцій і одночасно у 1935–40 — директор Ін­ституту математики Харків. університету, де під керівництвом С. Бернштейна роз­робив кон­структивну теорію функцій; водночас за сумісництвом — завідувач кафедри математики і теор. аеродинаміки Харків. авіац. ін­ституту. Від жовтня 1941 до жовтня 1943 — проф., завідувач кафедри вищої математики Казах. гірн.-металург. ін­ституту (Алма-Ата), паралельно працював в ін. ВНЗах, де продовжував за­йматися про­блемами теорії функцій. Від листопада 1943 до квітня 1947 — професор кафедри вищої математики Моск. енергет. ін­ституту.

Від вересня 1947 до квітня 1950 — директор Ін­ституту математики при Харків. університеті, де створив потужний колектив математиків. Водночас від вересня 1947 до вересня 1955 — завідувач кафедри теор. і матем. фізики Харків. політех. ін­ституту, залишаючись проф. Харків. університету за сумісництвом Від вересня 1955 до серпня 1961 — знову завідувач кафедри теорії функцій, згодом матем. фізики (1963–74) Харків. університету, де працював проф. до кінця життя. У 1961–63 — завідувач від­ділу, від 1963 — старший науковий спів­робітник, від 1970 — наук. консультант Фіз.-тех. ін­ституту низьких т-р АН УРСР (Харків). Від 1947 впродовж багатьох років очолював Харків. матем. товариство; редагував його журнал. А. — ви­знач. продовжувач роз­початого ще П. Чебишевим та С. Бернштейном напряму в теорії на­ближень функцій. Йому належать видатні результати в теорії апроксимації, про­блемі моментів, теорії інтеграл. рівнянь, теорії функцій комплекс. змін­ного. У наук. працях гармонійно по­єд­нував класичні теорії функцій комплекс. змін­ного з сучас. методами функціонал. аналізу. Це дало можливість А. вирішити низку складних зав­дань: задачу про поліном з кількома фіксованими коефіцієнтами, що найменше від­хиляються від нуля на інтервалі або системі інтервалів; задачу про вагому апроксимацію поліномами та ін. За­пропонував метод виріше­н­ня зворот. задачі спектр. аналізу для важливих класів спектр. щільностей. Пізніше цей метод отримав вдале за­стосува­н­ня, що дало можливість зна­йти ріше­н­ня низки неліній. рівнянь матем. фізики. А. належать видатні заслуги у створен­ні Харків. матем. школи.

Завантажити статтю