КРЮ́КОВ Федір Дмитрович (Крюков Фё­дор Дмитриевич; 02(14). 02. 1870, станиця Глазуновська, нині Волго­градської обл., РФ — 04. 03. 1920, станиця Новокорсунська, нині Краснодарського краю, РФ) — російський письмен­ник і громадський діяч. Закінчив Санкт-Петер­бурзький історико-філологічний ін­ститут (1892). У студентські роки товаришував з В. Боцяновським. Учителював в Орловській гімназії (РФ, 1893–1905). Був депутатом Державної думи 1-го склика­н­ня. За протест проти роз­­гону Думи та за участь в організації народно-соціалістичної (трудової) партії від­­бував увʼязне­н­ня. Від 1912 — редактор та завідувач літератури і мистецтва журналу «Рус­ское богатство» (Санкт-Петер­бург). Під час 1-ї світової війни — військовий кореспондент, зокрема у листопаді 1915 — лютому 1916 — на Галицькому фронті, 1918–20 — редактор газети «Донские ведомости».

Основна тема творчості К. — життя й побут донського козацтва, тому його вважають одним із кращих письмен­ників, який всебічно висвітлював ці самобутні від­носини, засновані на демократичних засадах, повазі до старших, а також психологію, зви­чаї та традиції, фольклор донських козаків. Тонко пере­да­вав особливості роз­мовної мови, мʼякий гумор, епічні роз­повіді. По­казав, що консе­рватизм і суворість у дотриман­ні сімейних зви­чаїв та побутової моралі часто призводять до трагедій. У збірці оповідань і повістей «Казацкие мо­тивы» (Москва, 1907; 1993) показано тягар царської доби, руйнува­н­ня і занепад козацького укладу, революційні події 1905–07. Життю учительства, духівництва, чиновництва та вій­ськових присвячені оповіда­н­ня «Кар­тинки школьной жизни» (Мос­ква, 1905; 2012), «Из дневника учителя Васюхина» (Санкт-Пе­тербург, 1907), нарис «Без огня» («Рус­ское богатство», 1912, № 12) тощо. В окремих творах звертався до української тематики, зокрема у нарисах про мандрівки у Київ («Мельком» // «Речь», 1911, 22 июня — 22 июля) та шахтарські селища на Донбасі («Среди углекопов» // там само, 1912, 15 ию­ля — 19 августа). Його творчість високо оцінював В. Короленко. Ви­ступав також як літературний критик. У 1970-і роки висунуто версію про те, що К. був справжнім автором текс­ту роману «Тихий Дон», який потім викори­став М. Шолохов.