Короленко Володимир Галактіонович

Визначення і загальна характеристика

КОРОЛЕ́НКО Володимир Галактіонович (15(27). 07. 1853, Житомир — 25. 12. 1921, Полтава) — письмен­ник, публіцист, літературний критик. Брат Ю. Короленка, троюрід. брат В. Вернадського, батько С. Короленко та Н. Ляхович. По­­чес. академік РАН (1900–02, від 1918). Навч. у С.-Пе­тербур. тех­­нол. ін­ституті (1871–74), Пет­­ров. зем­­лероб. і ліс. ака­демії (Москва, 1874–76), С.-Пе­тер­­бур. гірн. ін­ституті (1877–79). За участь у студент. протесті 1876 виключ. з академії, ві­дісланий у м. Кронштадт (нині Ленінгр. обл., РФ), 1879 — у Вʼятську губ.; за від­мову 1881 присягнути Олександру III — до Сибіру, 1884 — до Якутії. Від 1885 жив у Нижньому Новгороді (ни­­ні РФ), від 1896 — у С.-Пе­­тер­­бурзі, від 1900 — у Пол­таві. Від 1904 — ред. ж. «Рус­ское богатство» (С.-Петербург). Під­­триму­­вав дружні від­носини з Па­насом Мирним, М. Кропивниць­ким, І. Карпенком-Карим, М. Ко­­цю­бинським, Х. Алчевською, Г. Хот­­кевичем та ін. Автор низки літ.-крит. праць про М. Гоголя, Л. Тол­­стого, Г. Успенського, А. Че­­хова. Дебютував оповіда­н­ням «Эпи­­зоды из жизни искателя» («Сло­­во», 1879, № 7), де просте­жується його захопле­н­ня на­­род­ництвом (пізніше він пере­глянув своє ставле­н­ня, але ідея «служі­н­ня» людям залишилася провід­ною у худож. доробку). К. тяжів до реаліст. письма, по­глибленого психологізму, точних побут. та етногр. описів, але водночас романтизував характери й типи. Прагне­н­ня до гармоніч. синтезу точних знань і худож. вимислу у творчості втілив у повісті «Слепой музыкант» («Рус­ские вѣдомости», 1886), під час роботи над якою ви­вчав мед. дослідж. про сліпонароджених.

За позицією К., «душевна драма сліпого» — неминучий рух до неві­домого, але жа­даного світла. Заг.-люд. «туга за повнотою існува­н­ня», добро та щастя — наскрізні мотиви творчості. Письмен­ник заперечував догматизм («С двух сторон. Рас­­сказ моего знакомого» // «Рус­ское богатство», 1888, № 11, 12). У багатьох творах («Чудная», «Федор Бес­приютный», «Без язы­­ка») герої «замислюються» і починають зро­стати духовно. В основі творів «Сон Макара» («Рус­­ская мысль», 1885, № 3), «Слепой музыкант» — враже­н­ня дитинства, проведеного на Волині. У деяких оповіда­н­нях (напр., «Судный день») від­творив укр. колорит, картини природи та побуту, особливості мовле­н­ня українців, продовжуючи гоголів. традицію у літ-рі. К. звернув увагу на героїку та волелюбст­­во українського народу («Парадокс» // «Рус­ское богатство», 1894, № 5; «Марусина заимка. Очерк из жизни в далекой стороне» // Там само, 1899, № 4; «Сорочинская трагедия» // Там само, 1907, № 4), ви­ступав на захист укр. селян та вільного роз­витку культури, мови і літ-ри. Актуал. про­блеми життя, зокрема протест проти смерт. кари, порушив у зб. «Очерки и рас­сказы» (Москва, 1886, кн. 1, 2), «Па­вловские очерки» («Рус­ская мысль», 1890, № 9–11), «У казаков» («Рус­ское богатство», 1901, № 10–12), «На­­ши на Дунае» (Там само, 1909, № 12), «Турчинъ и мы» (Там са­­мо, 1913, № 5); оповідан­ні «В облачный день» (Там само, 1896, № 2), повісті «Не страшное. Изъ записокъ репортера» (Там само, 1903, № 2). У худож.-автобіогр. нарисі «История моего современ­ника» (Х., 1922) подав жит­тєвий шлях інтелігента-різночинця у 1860–80-х рр.

Пере­буваючи в Полтаві, ви­ступав проти шовінізму та антисемітизму, терору й насильства, засуджував між­нац. ворожнечу. Автор циклу ст. «Дѣло Бейлиса» (1913). Події 1-ї світової вій­ни окреслив у оповідан­ні «Плен­ные» («Рус­ские записки», 1917, № 2, 3) та брошурі «Война, отчизна и общество» («Рус­ские вѣдомости», 1917; окреме вид. — Москва, 1917), роз­кривши власне бачен­­ня цієї філос. про­блеми. Критично ставився до політики більшовиків, категорично не при­ймаючи їх максималізм та здатність виправдовувати насильство абстракт. метою («Пись­­ма к Луначарскому», Париж, 1922). К. уві­йшов у «пантеон» шанованих у СРСР класиків, а пере­робку його оповіда­н­ня «Въ дурномъ обществе. Изъ детс­­кихъ воспоминаний моего приятеля» («Родник», 1886, № 2), ві­дому під на­звою «Дети под­земелья», — вміщено у хрестоматії для рад. школярів. Популяризував творчість укр. письмен­ників у Росії. Окремі твори К. пере­клали В. Маслов-Стоказ, М. Обачний, В. Сімович, В. Щурат, П. Датков, І. Сенченко, А. Хуторян, О. Іваненко та ін. Діють Короленка В. Г. Полтавсь­кий літературно-меморіальний музей, Короленка В. Г. Житомирський літературно-меморіальний музей.

Тв.: Яшка // Слово. 1880. № 2; Убивец // Север. вест. 1885. № 1; Соколинец // Там само. № 4; Черкес // Сибир. газ. 1885, 25 фев.; В пустын­ных местах. Изъ поездки по Ветлуге и Керженцу // Рус. богатство. 1890. № 5–6; Река играет. Эскизы из дорожного альбома // Въ помощь голодающимъ. С.-Пе­­тербургъ, 1892; Ат-Даван // Рус. богатство. 1892. № 10; Лес шумит. Полес­­ская легенда // Рус. мысль. 1896. № 1; Мгновение: Очерк // На славном посту. С.-Петербургъ, 1900; Огоньки // Въ помощь евреямъ, пост­­радавшимъ отъ неурожая. С.-Петер­­бургъ, 1901; Мо­роз // Рус. богатство. 1901. № 1; Фео­­далы // Сб. Об-ва до­ставления сред­ств Петербур. высшим жен. курсам. С.-Петербургъ, 1904; Дом № 13. Х., 1905; Котляревский и Мазепа // Рус. зап. 1916. № 10; Художник Алымов. Изъ рас­сказов о встречных людях. Х., 1923.

Літ.: Батюшков Ф. В. Г. Короленко как человек и писатель. Москва, 1922; Крутікова Н. В. Г. Короленко та українська література. К., 1955; Бойко І. Короленко і Україна: Бібліогр. покажч. К., 1957; Малий П. Україна в публіцистиці В. Г. Короленка. К., 1958; Кулик Л. Короленко — художник слова. К., 1960; В. Г. Короленко в воспоминаниях совре­­мен­ников. Москва, 1962; Королен­­ко С. Книга об отце. Ижевск, 1968; Ігнатен­­ко Г. Володимир Короленко. К., 1986; Негретов П. Короленко: Летопись жиз­­ни и творчества. 1917–1921. Москва, 1990; Гайдукова И. В. Г. Короленко о человеке и обществе. Курск, 2002; Кигим С., Самородов В., Ольховська Л. Вернадські та Короленки: Близькість родин­на і духовна // В. І. Вернадський і Полтавщина: факти, док., бібліо­графія. П., 2008; Гущи­­на-Закирова Н., Труха­­ненко А. Этюды о жизни и творчестве В. Г. Короленко. Л., 2009.

К. Є. Машкова

Завантажити статтю