Археологічна періодизація
Визначення і загальна характеристика
АРХЕОЛОГІ́ЧНА ПЕРІОДИЗА́ЦІЯ — розподіл минувшини людства на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури, переважно — за матеріалами, з яких виготовлено знаряддя праці. Нині людську історію поділяють на такі періоди:
У ньому виокремлюють:
- нижній палеоліт (галькова культура, шель) — 2,6–1,2 млн рр. тому;
- середній палеоліт (ашель, клектон, мустьє) — 100–40 тис. рр. тому;
- верхній палеоліт (перігьє, оріньяк, солютре) — 40–15 тис. рр. тому;
- мезоліт, або епіпалеоліт (мадлен, азіль) — 15–8 тис. рр. тому;
- неоліт (тарденуаз) — 8–5,5 тис. рр. тому;
- енеоліт (мідно-кам’яний вік) — 5,5–4,5 тис. рр. тому.
Подана періодизація є відображенням «системи трьох віків», яку виклав у 1 ст. до н. е. Лукрецій Кар у «Природі речей» (а ще раніше Гесіод у праці «Заняття і дні»). Упорядковуючи колекції Копенгаґенського музею, Х. Томсен розробив власну «систему трьох віків», в основу якої поклав матеріально-речовий критерій. У працях еволюціоністів Д. Леббока і Г. Мортільє речовий критерій доповнено технологічним — у кам’яному віці з’явилися періоди палеоліту, мезоліту, неоліту. Теоретичною основою цієї періодизації виступала історична геологія.
Із розвитком етнографічної науки з’явилася можливість трансформувати історично-порівняльний метод на археологічно-етнографічний. 1843 С. Нільсен на основі способів виробництва та засобів існування виділив чотири стадії розвитку людства:
- дикунство — час мисливсько-збиральницького та рибальського господарства;
- номадизм — період кочового скотарства; розвиток землеробства;
- цивілізація — характеризується появою держави, розподілом праці, карбуванням монет.
Рекомендована література
Завантажити статтю
