КОМІТЕ́Т ОХОРО́НИ РЕСПУ́БЛІКИ Створили 22 березня 1919 у м. Ка­­мʼянець-Подільський (нині Хмельницької обл.) на нараді пред­ставників соціалістичних партій лідерами УПСР і УСДРП, які пере­бували в опозиції до тодішнього кур­­су Директорії УНР, спрямованого на укладе­н­ня союзницького договору з Антантою та формува­н­ня єдиного антибільшовицького фронту. До йо­­го складу уві­йшли по два пред­ставники від ЦК УПСР, УСДРП і УСДРП-незалежних, Камʼя­­нець-Подільської трудящих ради та Козацької ради камʼянець-подільської залоги, зокре­­ма В. Чехівський (голова), А. Сте­­паненко (за­ступник), Є. Малик (секретар), І. Лизанівський, І. Мазепа, І. Ро­­манченко, М. Ткаченко, Волошин, Казимирів, Грещенко, Свис­­тун. М. Грушевський від­мовився брати участь у роботі комітету, мотивуючи це закордон­ним від­рядже­н­ням. 22 березня 1919 К. о. р. видав ві­дозву, у якій пові­домив, що він утворений «з огляду на дезорганізацію державного апа­­рату і можливі через це заворуше­н­ня і поруше­н­ня спокою… для тимчасового пред­ставництва Центральної влади республіки»; закликав усіх громадян виконувати його роз­порядже­н­ня; вимагав негайно припинити пере­­­говори Директорії УНР із французьким командува­н­ням в Одесі та роз­почати пере­говори із більшовицькими урядами УСРР і РСФРР на умовах ви­зна­н­ня само­стійності й не­­залежності УНР, гарантува­н­ня легального існува­н­ня українських соціалістичних партій, виведе­н­ня російських військ з українських територій, створе­н­ня нового уря­­ду УНР на 2-му Всеукраїнському зʼ­їзді рад робітничих і селянських депутатів. Окрес­­лені зав­да­н­ня повністю від­повід­али змістові ухваленої фракціями УСДРП та УПСР 21 берез­­ня 1919 резолюції «Про внут­­рішнє та між­народне становище Української Народної Республіки» на Трудовому кон­гресі, що від­був­­ся 21–22 березня 1919 у Ка­­мʼян­­ці-Подільському під керівництвом М. Грушевського, А. Степаненка, І. Лизанівського (саме ця резолюція стала поштовхом для активних дій опозиційних сил). Майже од­­ночасно з заявою українських соціалістичних партій ві­дозву про під­тримку радянської влади ухвалили на нараді Січові стрільці, сподіваючись, що саме така форма державності «зведе лад і порядок в УНР». Це засвідчило існува­н­ня значної опозиції правлячому уряду в українському політичному середовищі та війську. Ді­­яльність комітету фактично стала спробою здійснити державний пере­ворот на територіях, яку контролювала Директорія УНР. Не отримавши військово-політичної і громадської під­тримки, 27 березня 1919 він са­­морозпустився. Усіх членів К. о. р., заарештованих комен­дантом Камʼян­­ця-Подільського, згодом звільнено за наказом С. Петлюри, який планував змінити склад уряду, що було неможливо зробити без лідерів українських есерів і соціал-демократів. Події у Ка­­мʼянці-Подільському висвітлили зро­ста­н­ня прорадянських політичних наст­­роїв у су­спільстві та політичному проводі УНР й при­скорили паді­н­ня уряду С. Остапенка.