Кон Фелікс Якович
КОН Фелікс Якович (18(30). 05. 1864, Варшава — 28. 07. 1941, Москва) — партійний і радянський діяч. Батько О. Кона. Закінчив гімназію, навчався у Варшавському університеті. 1882 вступив до польської робітничої партії «Пролетаріат 1-й». 1884 заарештований, до 1904 перебував на каторзі та засланні в Сибіру (Росія). 1889 на знак протесту проти застосування до політичних увʼязнених у Карійській тюрмі тілесних покарань прийняв отруту, однак залишився живий. На засланні здійснював антропологічні й етнографічні дослідження хакасів і тувинців, збирав експонати для етнографічного відділу Російського музею в Санкт-Петербурзі. 1894 взяв участь у експедиції О. Сибірякова для вивчення населення Якутії, написав антропологічний нарис «Физиологические и биологические данные о якутах» (Минусинск, 1899), «Исторический очерк Минусинского местного музея за 25 лет. 1877–1902» (Казань, 1902). Повернувся до Варшави, став членом Польської соціалістичної партії. 1903–06 брав участь у революційних подіях в Одесі, Миколаєві, Варшаві. Від 1906 — член ЦК Польської соціалістичної партії (лівиці). 1907 емігрував до Австро-Угорщини, 1914 переїхав до Швейцарії. Після Лютуневої революції 1917 повернувся до Росії. 1917–18 — комісар у польських справах по Харківській губернії. Від 1918 — член РКП(б). 1919 очолював групу польських комуністів і редагував газету «Głos komunisty» в Києві; керував представництвом Зафронтового бюро ЦК КП(б)У при 12-й армії; входив до складу колегій Народного комісаріату земельних справ УСРР і Народного комісаріату освіти РСФРР. 1920 — голова Галицького організаційного комітету КП(б)У, співорганізатор Закордонного відділу ЦК КП(б)У, член Тимчасового революційного комітету Польщі. В лютому 1921 разом із Ю. Коцюбинським підписав від УСРР мирну угоду з Литвою. У березні–грудні 1921 — 1-й секретар ЦК КП(б)У; 1922 — начальник Українського політичного управління Червоної армії; 1922–23 — секретар виконкому Комінтерну; від 1924 — у Інтернаціональній контрольній комісії: 1927–35 — заступник голови; згодом — на керівних посадах у органах влади РФ. Водночас — редактор газети «Красная звезда» (1925–28), «Рабочей газеты» (1928–30), журналу «Наша страна» (1937–41) та ін. Автор праць з історії російського і польського революційного руху, серед яких — «За пятьдесят лет» (том 1–3, Москва, 1932–34; український переклад — Х., 1933–35), книга «Воспоминания» (Москва, 1935).