КОН Фелікс Якович (18(30). 05. 1864, Варшава — 28. 07. 1941, Мос­ква) — партійний і радянський діяч. Бать­­ко О. Кона. Закінчив гімназію, на­вчався у Варшавському університеті. 1882 вступив до польської робітничої партії «Пролетаріат 1-й». 1884 заарештований, до 1904 пере­бував на каторзі та заслан­ні в Сибіру (Росія). 1889 на знак протесту проти за­стосува­н­ня до політичних увʼязнених у Карійській тюрмі тілесних покарань прийняв отруту, однак залишився живий. На заслан­ні здійснював антропологічні й етно­графічні дослідже­н­ня хакасів і тувинців, збирав екс­понати для етно­графічного від­ділу Російського музею в Санкт-Петербурзі. 1894 взяв участь у екс­педиції О. Сибірякова для ви­вче­н­ня населе­н­ня Якутії, написав антропологічний нарис «Физиологические и биологические дан­ные о якутах» (Минусинск, 1899), «Исторический очерк Минусинского местного музея за 25 лет. 1877–1902» (Казань, 1902). Повернувся до Варшави, став членом Польської соціалістичної партії. 1903–06 брав участь у революційних подіях в Одесі, Миколаєві, Варшаві. Від 1906 — член ЦК Польської соціалістичної партії (лівиці). 1907 емігрував до Австро-Угорщини, 1914 пере­їхав до Швейцарії. Після Лютуневої революції 1917 повернувся до Росії. 1917–18 — комісар у польських справах по Харківській губернії. Від 1918 — член РКП(б). 1919 очолював групу польських комуністів і редагував газету «Głos komunisty» в Києві; керував пред­ставництвом Зафронтового бюро ЦК КП(б)У при 12-й армії; входив до складу колегій Народного комісаріату земельних справ УСРР і Народного комісаріату освіти РСФРР. 1920 — голова Галицького організаційного комітету КП(б)У, спів­організатор Закордон­ного від­ділу ЦК КП(б)У, член Тимчасового революційного комітету Польщі. В лютому 1921 разом із Ю. Коцюбинським під­писав від УСРР мирну угоду з Литвою. У березні–грудні 1921 — 1-й секретар ЦК КП(б)У; 1922 — начальник Українського політичного управлі­н­ня Червоної армії; 1922–23 — секретар виконкому Комінтерну; від 1924 — у Інтернаціональній контрольній комісії: 1927–35 — за­ступник голови; згодом — на керівних посадах у органах влади РФ. Водночас — редактор газети «Красная звезда» (1925–28), «Рабочей газеты» (1928–30), журналу «Наша страна» (1937–41) та ін. Автор праць з історії російського і польського революційного руху, серед яких — «За пятьдесят лет» (том 1–3, Москва, 1932–34; український пере­клад — Х., 1933–35), книга «Воспоминания» (Москва, 1935).