КОНВЕ́РСІЯ (від лат. conversio — пере­творе­н­ня, зміна) — пере­орієнтація ресурсів воєн­ної сфери на цивільний сектор. К. є складним системним явищам, що охоплює економічні, внутрішньо- і зовнішньополітичні, військові й інші аспекти. Роз­ширене тлумаче­н­ня поня­т­тя перед­бачає роз­гляд його як обʼєктивного процесу роз­витку су­спільства, що до­зволяє від про­блеми К. згодом пере­йти до потреби глобальних змін в усіх сферах життя, а також у масовій сві­домості в напрямі кон­структивних пере­творень. Уперше поня­т­тя «К.» викори­стано у США, Великій Британії та Франції після першої світової війни, по завершен­ні другої світової війни його почали більш активно вживати у США та країнах Заходу в сенсі широкої стратегії пере­веде­н­ня мілітаризованих національних економіки на мирні рейки. Офіційні американські джерела ви­значали К. як політичний, економічний і технічний процес забезпече­н­ня впорядкованого пере­веде­н­ня ресурсів, що використовуються на воєн­ні цілі, на альтернативні цивільні потреби. У другій половині 1970-х років процес К., особливо на Заході, почали спри­ймати як складний динамічний процес — демократичну структурну пере­будову господарства, у 1980-х роках посилилось між­народне спів­робітництво громадських організацій на його під­тримку. В радянській між­народно-політичній науці термін «К.» почали широко використовувати лише після ви­ступу М. Горбачова з трибуни ООН у грудні 1988, коли він заявив про неї як про пере­хід від економіки озброєнь до економіки роз­зброєнь. Нині К. роз­глядають як механізм здійсне­н­ня демілітаризації частини су­спільства, повʼязаної з військово-промисловим комплексом, і у такому аспекті ви­значають як соціально-економічний імператив, без якого неможливе роз­вʼяза­н­ня національних господарських про­блем окремих країн і глобальних про­блем людства.

За просторовими характеристиками К. поділяють на глобальні, регіональні і таку, що здійснюється у рамках окремої держави; часовими — швидку (різке скороче­н­ня армій і згорта­н­ня військово-економічної, науково-технічної та іншої діяльності) й повільнішу, тимчасову (після війни) або по­стійну (за­старілих видів зброї); за динамікою — по­етапну (динамічну) та роз­тягнуту (вʼялу); за мас­штабами — вичерпну (охоплює військово-промисловий комплекс повністю), часткову (ті чи інші елементи військово-промислового комплексу), символічну (демонстраційну); за методами та засобами — добровільну та примусову (проведена у пере­можених країнах після двох світових воєн). К. може бути й вимушеною, зумовленою між­народними (на­приклад, після заверше­н­ня «холодної війни» у США, СРСР, країнах Організації Варшавського договору і НАТО) чи внутрішньополітичними (К. у період «хрущовської від­лиги» у СРСР або в США після воєн у Кореї 1950–53 та Вʼєтнамі 1964–73, в колишніх республіках СРСР у другій половині 1990-х років) ситуаціями. Існують кілька базових моделей К. У США, Канаді, країнах Західної Європи вона характеризується по­ступовістю і синхрон­ністю ви­зріва­н­ня процесу пере­творень.

При згортан­ні військово-економічної діяльності виробничі і науково-технічні ресурси пере­орієнтовують таким чином, щоб, з одного боку, національна без­пека посилювалася за рахунок викори­ста­н­ня більш ефективних засобів задоволе­н­ня військових потреб, не­зважаючи на скороче­н­ня оборон­них бюджетів, з іншого боку — зміцнювалася цивільна економіка. У Китаї та Ізраїлі К. більше на­ближена до європейського стандарту й має такі ви­значальні риси, як державне планува­н­ня, опанува­н­ня про­гресивних іноземних зразків на національному ґрунті, впровадже­н­ня нових технологій, техніки, економічних від­носин. При т. зв. обвальній К., орієнтовній на якнайшвидше вивільне­н­ня значних ресурсів та одержа­н­ня від неї максимальної економічної вигоди в найкоротший термін, реформува­н­ня оборон­ного комплексу від­бувається без чіткої концепції та належної законодавчої бази, науково об­ґрунтованих оцінок поточних і пер­спективних потреб на оборону країни. Для конверсійних заходів характерна недо­статня продуманість і ефективність за­стосовуваних методів, форм і темпів скороче­н­ня оборон­ного комплексу, від­сутність конкретних механізмів здійсне­н­ня в організаційних, економічних і правових аспектах. Реконверсія — пере­веде­н­ня у повоєн­ний час військової промисловості, людських та інших ресурсів, що використовувались у цивільному секторі економіки до війни, з виробництва воєн­них на виробництво цивільної продукції.