Кондратюк Нестор Павлович
КОНДРАТЮ́К Нестор Павлович (05. 04. 1937, с. Людвинів Люблін. воєводства, Польща — 06. 07. 2014, Вінниця) — актор, режисер. Народний артист УРСР (1981). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2007). Премія ім. М. Зарудного (2002). Під час операції «Вісла» 1945 депорт. у с. Залісся (нині Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельн. обл.). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1965; викл. В. Биковець, Ю. Мажуга, В. Неллі). Від 1959 працює (з перервою) у Вінн. укр. муз.-драм. театрі ім. М. Садовського: арт. балету, від 1966 — актор. Поставив п’єси «Двоє на відпочинку» О. Гельмана (1988), «Сміх лангусти» Дж. Морелла (1990), «Йосип та Надія» О. Кучкіної (1991). К. — різноплан. актор, майстер перевтілення, володів яскравою палітрою сценіч. виразності, психол. проникненням у характер персонажа, ґротеском, різноманітними відтінками комедійності ролі, гостротою драм. трактування образу.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Калитка («Гроші» за п’єсою «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Каленик («Майська ніч» М. Старицького), Сталін («Війна» за І. Стаднюком), Кочубей («Мазепа» за Б. Лепким), Дяк («Маруся Чурай» за Л. Костенко), Йосип («Ревізор» М. Гоголя), Дід («Осіння мелодія» В. Селезньова), Сиплей («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Тиссаферн («Забути Герострата» Г. Горіна), Реб Мордхеле («Хелемські мудреці» М. Гершензона), Швейк («Бравий солдат Швейк» за Я. Гашеком), Антоніо («Шалений день, або Одруження Фіґаро» П.-О. Бомарше), Філіпп («Баядера» І. Кальмана); у кіно — Солдат («Легенда про безсмертя», 1985), Полковник Сиротін («Іван Савович», 1986, 3 серії), Парторг («Земляки», 1988, 3 серії; усі — реж. Б. Савченко), Військовий («Тихий жах», 1989, реж. В. Приходько), Бог Саваоф («Житіє Остапа Вишні», 1991, реж. Я. Ланчак), Голова колгоспу («Три плачі над Степаном», 1993), Лікар («Покута», 1996), Моцарт (однойм. фільм, 2001), Платоненко («Фатальна помилка», 2003), Старий («Далекий постріл», 2005; усі — реж. В. Шалига).
Рекомендована література
- Пивоваров К. Пізнання // УТ. 1979. № 6;
- Фицайло С. «Тут у мене виросли крила...» // Вінн. край. 2012. № 2.
Завантажити статтю
Людина 
