КОНДУФО́Р Юрій Юрі­йович (30. 01. 1922, с. Зубані, нині Глобинського ра­йону Полтавської обл. — 10. 01. 1997, Київ) — історик. Доктор історичних наук (1966), професор (1968), академік НАНУ (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1980). Учасник другої світової війни. Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський університет (1949), де від 1952 й працював. 1958–68 — завідувач від­ділу науки і культури ЦК КПУ; 1968–78 — завідувач кафедри історії радянського су­спільства, водночас 1973–78 — декан історичного факультету Київського університету; 1978–94 — директор, від 1994 — радник дирекції Ін­ституту історії України НАНУ (Київ). Досліджував і популяризував т. зв. ленінську теорію соціалістичної революції, історію встановле­н­ня радянської влади в Україні. На­прикінці 1980-х — на початку 1990-х років сприяв створен­ню в Ін­ституті об­становки ідеологічного плюралізму та можливості ви­вче­н­ня принципово нових тем (Голодомор 1932–33, Визвольні змага­н­ня 1917–21 тощо), хоча сам залишався на старих методологічних позиціях. Головний редактор «Українського історичного журналу» (1979–88) та низки колективних праць, ви­даних в Ін­ституті. На 21–23-му і 26-му зʼ­їздах КПУ обирався кандидатом, на 27-му — членом ЦК. Депутат ВР УРСР 5–7 скликань.