КОТЕ́ЛЬНИКОВ Олександр Петрович (08(20). 10. 1865, м. Казань, нині Татар­стан, РФ — 06. 03. 1944, Москва) — фа­хівець у галузі теоретичної меха­ніки та гвинтового і векторного числе­н­ня. Батько В. Котельникова. Доктор прикладної і чистої мате­матики (1899), професор (1899), доктор технічних наук (1934, без захисту дисертації). Заслужений діяч науки і техніки СРСР (1934). Сталінcька премія (1943). Закінчив Ка­занський університет (1888), де залишився для під­готовки до професорського зва­н­ня. 1896 захистив магістерську дисертацію «Винтовое счисление и некото­рые его приложения к геометрии и механике» (опубліковано 1895), у 1899 — докторську дисертацію «Проектив­ная теория векторов» (опубліковано 1899; обидві — Казань). 1899–1903, 1920–24 — завідувач кафедри теоретичної механіки Київського політехнічного ін­ституту, де на 3-х факультетах читав курси теоретичної і аналітичної механіки, створив кабінет теоретичної механіки з усім необхідним для на­вчальної і дослідницької роботи обладна­н­ням. 1904–14 — завідувач кафедри чистої математики Казанського університету, при якій створив геометричний кабінет; читав курси аналітичної, проективної і нарисної геометрії, вищої алгебри, математичного аналізу, варіаційного числен­ня і диференціальних рівнянь; водночас 1906–07 — секретар, 1910–14 — декан фізико-математичного факультету Університету, 1911–14 викладав окремі роз­діли вищої математики на Казанських вищих педагогічних курсах. 1914–24 працював на кафедрі математики Київського університету, де читав лекції з вищої математики та спец­курси з нарисної диференціальної і неевклідової геомет­рії; водночас викладав математику на Київських вищих жіночих курсах, Вищих педагогічних курсах. Голова Київського фізико-математичного товариства (1920–22). 1924–44 — завідувач кафедри математики та кафедри теоретичної механіки Московського вищого технічного училища. Крім того, викладав (до 1940) теоретичну механіку у Московському ін­ституті інженерів транс­порту, хіміко-технологічному, лісотехнічному та енергетичному ін­ститутах; водночас 1930–32 — один з організаторів та викладач Вищих інженерно-педагогічних курсів, 1930–44 — науковий керівник гру­пи аспірантів Центрального аеро­гідродинамічного ін­ституту та головний редактор (1930–39) «Полного со­брания сочинений Н. Е. Жуковского» (т. 1–9, Москва; Ленин­град, 1935–37). К. — один із засновників гвинтового числе­н­ня; увів поня­т­тя «силовий гвинт», «гвинт швидкості» («кінематичний гвинт») та «гвинт кількості рухів в евклідовому просторі», встановивши, що основні положе­н­ня теорії гвинтів евклідового простору можливо роз­по­всюджувати на неевклідові простори. Довів теорему про гвинт кількості рухів механічної системи — аналог від­повід­ної класичної теореми. Встановив звʼязок між ідеями М. Лобачевського в неевклідовій гео­метрії і принципами спеціальної теорії від­носності з позицій проективної геометрії. Серед учнів — Б. Делоне, А. Наумов, Т. Путята, Ю. Соколов.