Котельников Олександр Петрович

Визначення і загальна характеристика

КОТЕ́ЛЬНИКОВ Олександр Петрович (08(20). 10. 1865, м. Казань, нині Татарстан, РФ — 06. 03. 1944, Москва) — фа­хівець у галузі теоретичної меха­ніки та гвинтового і векторного числення. Батько В. Котельникова. Доктор приклад. і чистої мате­матики (1899), професор (1899), д-р тех. н. (1934, без захисту дис.). Заслужений діяч науки і техніки СРСР (1934). Сталінcька премія (1943). Закін. Ка­зан. університет (1888), де залиш. для підготовки до професор. звання. 1896 захистив магістер. дис. «Винтовое счисление и некото­рые его приложения к геометрии и механике» (опубл. 1895), у 1899 — доктор. дис. «Проектив­ная теория векторов» (опубл. 1899; обидві — Казань). 1899–1903, 1920–24 — завідувач кафедри теор. механіки Київ. політех. інституту, де на 3-х ф-тах читав курси теор. і аналіт. механіки, створив кабінет теор. механіки з усім необхідним для навч. і дослід. роботи обладнанням. 1904–14 — завідувач кафедри чистої математики Казан. університету, при якій створив геом. кабінет; читав курси аналіт., проектив. і нарис. геометрії, вищої алгебри, матем. аналізу, варіацій. числен­ня і диференціал. рівнянь; водночас 1906–07 — секр., 1910–14 — декан фіз.-мат. факультету Університету, 1911–14 викладав окремі розділи вищої математики на Казан. вищих пед. курсах. 1914–24 працював на каф. математики Київ. університету, де читав лекції з вищої математики та спецкурси з нарис. диференціал. і неевклідової геомет­рії; водночас викладав математику на Київ. вищих жін. курсах, Вищих пед. курсах. Голова Київ. фіз.-мат. товариства (1920–22). 1924–44 — завідувач кафедри математики та каф. теор. механіки Моск. вищого тех. училища. Крім того, викладав (до 1940) теор. механіку у Моск. інституті інж. транс­порту, хім.-технол., лісотех. та енергет. інститутах; водночас 1930–32 — один з організаторів та викл. Вищих інж.-пед. курсів, 1930–44 — наук. кер. гру­пи аспірантів Центр. аерогідродинам. інституту та гол. ред. (1930–39) «Полного собрания сочинений Н. Е. Жуковского» (т. 1–9, Москва; Ленинград, 1935–37). К. — один із засн. гвинт. числення; увів поняття «силовий гвинт», «гвинт швидкості» («кінемат. гвинт») та «гвинт кількості рухів в евклідовому просторі», встановивши, що осн. положення теорії гвинтів евклідового простору можливо розповсюджувати на неевклідові простори. Довів теорему про гвинт кількості рухів мех. системи — аналог відповід. класич. теореми. Встановив зв’язок між ідеями М. Лобачевського в неевклідовій гео­метрії і принципами спец. тео­рії відносності з позицій про­ектив. геометрії. Серед учнів — Б. Делоне, А. Наумов, Т. Путята, Ю. Соколов.

Завантажити статтю