ДЕЛОНЕ́ Борис Микола­йович (03(15). 03. 1890, С.-Петербург — 17. 07. 1980, Москва) — математик. Син Миколи, брат Лева Делоне. Доктор фізико-математичних наук (1934), професор (1926). Член-кореспондент АН СРСР (1929). Між­народна премія ім. М. Лобачевського (1977). Державні нагороди СРСР. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1913), учень В. Єрмакова та Д. Ґраве. Працював у гімназії (1913–15); Київ. політех. Ін­ституті (1916–22); Ленінгр. університеті (нині С.-Петербург, 1922–35): проф., від 1930 — завідувач кафедри алгебри і теорії чисел; Моск. університеті (1935–58): завідувач кафедри вищої геометрії, від 1943 — проф. Водночас очолював від­діли алгебри (1932–60) та геометрії (1969–80) Матем. Ін­ституту АН СРСР (Москва). Досліджував пита­н­ня теорії чисел у неви­знач. рівня­н­нях 3-го ступеня. Продовжив дослідж. Г. Вороного з геометрії багато­гран­ників, геометрії чисел, матем. кри­стало­графії. Дав нове тлумаче­н­ня і систематизував основи геом. кри­стало­графії. Роз­робляв теорію правильного роз­би­т­тя простору, зведе­н­ня квадратич. форм, ґратк. покрит­тів простору сферами. Великий цикл праць Д. присвяч. геометризації теорії Ґалуа. Спів­автор курсу «Аналитическая геометрия» (в 2-х т., Москва; Ленин­град, 1948–49). Одним з перших у Рос. імперії будував планери (Київ, 1908–09), за­ймався також аерофото­з­йомкою. Один із активістів масового альпінізму в СРСР, автор першого путівника для альпіністів «Вершины Западного Кавказа» (1938). Почесне зва­н­ня «майстра рад. альпінізму» (1934). Пік побл. вершини Білуха (Алтай, 4300 м), на який Д. здійснив сходже­н­ня 1937, на­звано на його честь.