КОНОНЕ́НКО Павло Трохимович (29. 06(12. 07). 1900, с. Івано-Михайлівка, нині Новомосков. р-ну Дні­проп. обл. — 13. 03. 1971, Дні­пропетровськ) — письмен­ник. Член СПУ (1937). Учасник воєн. дій 1918–20 та 2-ї світової вій­ни. Закін. Літ. ін­ститут у Москві (1938). Служив у Червоній армії. Дебютував 1927 добіркою віршів у г. «Красная армия». Автор зб. поезій «Ми йдемо вперед» (Х., 1931), «В один голос», «На­ступ» (обидві — Харків; Київ, 1932), «Шля­хи» (1957), «Незабутнє» (1960; обидві — Дні­пропетровськ), «Заради щастя» (К., 1961), «Осін­ні акварелі» (Дн., 1970), а також романів-хронік «Гостра могила» (К., 1963; 1970) і «Гомін у хащі» (Дн., 1968), в яких від­творено боротьбу більшовиків за встановле­н­ня рад. влади на Катеринославщині. Заарешт. 1938, за звинуваче­н­ням в участі у військ.-фашист. змові засудж. до 10-ти р. виправно-труд. табо­рів. Від­бував покара­н­ня у Ново­сибір. обл. (РФ). Реабіліт. 1955. Його імʼя присвоєно літ. обʼєд­нан­ню Дні­проп. НСПУ; 2008 засн. міську мист. премію ім. К. Під­тримав Г. Світличну і допоміг їй видатись.