КОНОНЕ́НКО Петро Максимович (29. 06(10. 07). 1875, с. Юсківці Сенчанські, нині с. Ісківці Лохвиц. р-ну Полтав. обл. — 22. 09. 1942, с. Малі Будища Зіньків. р-ну Полтав. обл.) — живописець, майстер художньої кераміки. Батько З. Лин­ник. Учасник 1-ї світової вій­ни. Закін. іконописну майстерню Києво-Печер. лаври (1899). Від­тоді жив у Малих Будищах. Створював ікони, іконостаси, зокрема для церкви Різдва Богородиці у с. Малих Будищах, нар. картини із зоб­раже­н­ням природи, етногр. сценок, порт­рети. Працював у с. Опішня (нині смт Зіньків. р-ну Полтав. обл.): від 1913 — у гончар. навч.-показ. пункті, викл. ма­­люва­н­ня і кресле­н­ня у восьмиріч. школі (1919–26), керам. проф­тех­­школі (1926–33), одночасно — у пром.-кооп. артілі «Худож. керамік» (1926–42). Учасник ви­ставки укр. нар. мистецтва у Києві, Москві та Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург; усі — 1936). Роз­мальовував гончар. вироби, зокрема створив порт­рет Т. Шевченка на плескачах, зображе­н­ня бандури зі стовбуром дуба на вазах, тарелях (1920–30-і рр.), а також порт­рети діячів культури, літ-ри і науки, кер. держави, на рад. тематику (тарелі «Червоноармійці», «Фізкультурниця», «Футболісти»). Окремі роботи збе­рігаються у Полтав. та Охтир. (Сум. обл.) крає­­знав. музеях, Рос. етногр. музеї у С.-Пе­тер­бурзі, НМУНДМ, Нац. музеї-запо­віднику укр. гончарства в Опіш­ні.