КОНОНІ́ВКА — село Драбівського ра­йону Чер­­каської області. Кононівській сільській раді під­порядковане одно­ймен­не селище (від­­­стань від с. К. — 2 км), в якому роз­ташована залізнична станція (від­крита 1901, коли була прокладена залізниця Київ–Полтава). Село К. знаходиться у верх­ній течії р. Чумгак (притока Оржиці, басейн Дніпра), за 100 км від обласного центру, за 27 км від райцентру та за 5 км від автостради Київ–Харків. Площа 4,99 км2. На­­селе­н­ня 841 особа (2001), пере­важ­но українці. За пере­казами, пер­шим на цих землях 1680 оселився козак Конон. Через 8 років він свій хутір продав Лубенському пол­ковнику Леонтію Свічці, після смерті якого власником став син — Лукʼян Свічка. Остан­ній почав заселяти хутір і роз­водити в навколишніх степах коней, велику рогату худобу й овець. Від 1731 — у власності Якова Ли­­зогуба. На початку 20 ст. тут при­дбав 1100 десятин землі громадський діяч, публіцист, видавець Є. Чикаленко. Згодом він 700 десятин продав селянам, а собі залишив 400 десятин з садибою, де вів зразкове господарство, налагодив науково об­ґрунтовану систему обробітку земель. У різний час у нього гос­тювали М. Грушевський, В. Вин­­ниченко, Д. Яворницький, В. Ле­­он­тович, І. Карпенко-Карий, В. Са­­мійленко, М. Лисенко, О. Сластьон, Б. Грінченко, С. Єфремов та інші ви­значні українські діячі. Спочатку саме в К., під час пере­бува­н­ня в Чикаленків улітку 1908, мав писати свій майбутній шедевр «Intermezzo» М. Коцюбинський, проте згодом пере­думав. Ця ім­пресіоністична новела, присвячена «кононівським полям», ви­йшла з-під його пера восени в Чернігові. Посилаючись на роз­­повіді старих кононівчан, у «Спо­гадах» М. Коцюбинський писав: «Кононівка, колишня власність потомка українського козацько­го старшини Лукашевича. Одного разу Лукашевич привіз у Кононівку разом з собою Т. Шев­ченка з Яготина. Коли вони вві­­йшли в перед­покій, то побачили, що слуга спав. Пан Лукашевич так роз­лютився, що роз­будив того ляпасом по облич­чі. Побачивши це, Кобзар повернувся, ви­йшов з перед­покою і пішки направився до Яготина».

Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жителі потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 329 осіб), за­знали сталінських ре­пре­сій. На початку 19 — в 1-й чверті 20 ст. — у складі Полтавської губернії. Від лютого 1932 — у складі Київської, від жовтня того ж року — Харківської, від 1937 — Полтавської, від 1954 — Черкаської обл. Від вересня 1941 до вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювало 176 жителів села. На початку 1970-х рр. мешкало близько 1,2 тис. осіб. Нині у К. — загальноосвітня шко­­ла, дитсадок; Будинок культури; фельдшерсько-акушерський пункт. Діє церква св. Миколая УПЦ МП. Встановлено памʼятні знаки на честь Є. Чикаленка та жертвам голодомору 1932–33, обеліск Слави воїнам-односельчанам і памʼятник воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Залізничну станцію К. згадує О. Ста­­німір у книзі спогадів «Моя участь у визвольних змага­н­нях 1917–1920» (Торонто, 1966).