Конституції України радянської доби

Визначення і загальна характеристика

КОНСТИТУ́ЦІЇ УКРАЇ́НИ РАДЯ́НСЬКОЇ ДОБИ́ Конституція УСРР 1919 затв. 3-м Всеукр. з’їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів 10 березня 1919 і прийнята в остаточ. ред. ВЦВК 14 березня того ж року. УСРР у ній визначено як організацію диктатури трудящих та експлуатов. мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їхніми споконвіч. експлуататорами — капіталістами та поміщиками. Диктатура мала забезпечити перехід від бурж. ладу до соціалізму, після чого вона, а за нею і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам співжиття. Проголошено скасування приват. власності, владу робітн. класу, свободу слова, зібрань і союзів тільки для труд. народу. Зброй. захист завоювань соціаліст. революції покладено на трудящих країни. Рад. Україна заявляла про братер. солідарність з усіма рад. респ. і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнар. Соціаліст. Рад. Республіки. Вла­ду трудящих реалізовували ради робітн., селян. і червоноармій. депутатів, її центр. органами були Всеукр. з’їзд рад, ВУЦВК і РНК. До їхньої компетенції належали всі питання заг.-держ. значення: затвердження, зміни й доповнення до Конституції, встановлення і зміна кордонів, відносини з іноз. державами, оголошення війни та укладання миру, вироблення основ організації ЗС, внутр. політика, цивіл., кри­мінал. і процесуал. законодавство, вироблення основ соціаліст. будівництва у галузі нар. господарства, відання грош. системою, організація фінанс. господарства республіки. З’їз­ди мали скликати не рідше як двічі на рік. До виключ. компетенції ВУЦВК віднесено формування РНК, питання про кордони, зовн. відносини, ЗС, визначення напрямів розвитку нар. господарства тощо. РНК мала складатися з голови і нар. комісарів (зав. особл. відділами ВУЦВК) і діяти за повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях орга­нами рад. влади вважали з’їзди губерн., повіт. і волос. рад, місь­кі й сільс. ради та створені ними виконкоми. Право обирати і бути обраними до рад мали незалежно від віросповідання, на­ціональності та статі громадяни УСРР, яким виповнилося 18 р. (робітники, селяни, домогоспо­дарки, солдати, матроси, непрацездатні). Позбавлено цього права тих, хто використовував найману працю, жив на нетруд. доходи, приват. торговців, торг. і комерц. посередників, ченців й служителів Церкви та реліг. культів, колиш. поліцейських і жандармів, а також засуджених, душевнохворих й бо­жевільних. Окремим розділом увійшов до Конституції спеціально адаптов. для УСРР текст Декларації прав трудящого та експлуатов. народу 1918, що закріплювала принципи повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність і експлуатацію людини людиною, запровад­жувала робітн. контроль, націоналізацію промисловості, транспорту, банків, труд. повинність, федератив. устрій рад. держави на принципах вільного самови­значення націй. Згодом до Конституції УСРР 1919 внесено знач­ні зміни, особливо після утворення СРСР.

Конституція УСРР 1929 затв. 11-м Всеукр. з’їздом рад робітн., селян. і червоноармій. де­путатів 15 травня 1929. Складається з 82-х статей і 5-ти розділів. Конституція декларувала осн. мету держави — «остаточно подолати буржуазію, знищити експлуатацію людини людиною та здійснити комунізм, коли не буде ні поділу на класи, ні державної влади». Укр. респ. проголошено соціаліст. державою робітників і селян, де вся влада належить радам робітн., селян. і червоноармій. депутатів; констатовано цілковиту солідарність з усіма рад. респ. і добровільність входження до СРСР; акцентовано на тому, що УСРР входить до складу СРСР як суверенна держава та зберігає за собою право вільного виходу із нього. Конституція відносила землю, надра, ліси, води, ф-ки, заводи, банки, залізнич., водний та повітр. транспорт і засоби зв’яз­ку до соціаліст. держ. власності, а зовн. торгівлю визнавала держ. монополією. Політ. права громадян УСРР, яких одночасно вважали і громадянами СРСР, диференційовано: трудящі маси отримували їх без різниці статі, віри, раси, осілості й національності; експлуататор. кла­си позбавлено таких прав повністю. Обирати і бути обраними до рад могли громадяни УСРР віком від 18-ти р., які здобували засоби до життя завдяки вироб. і суспільно корис. праці або вели хатнє госп-во, що забезпечувало їм можливість про­дуктивно працювати, червоноармійці, червонофлотці, непрацездатні й навіть іноземці, котрі перебували на тер. УСРР і належали до робітн. класу або селянства, що не застосовувало найманої праці. Конституція про­голошувала політ. права і свободи для трудящих (слова, друку, зібрань, мітингів, демонстрацій, спілок, віросповідань тощо), право націй на самовизначення, створення нац. й адм.-тер. одиниць, рівність нац. меншин та ін.; гарантувала повну, всебічну та безкоштовну освіту, право на розвиток «пролетарськими шляхами української на­ціональної культури й культури національних меншостей» (кожен громадянин мав можливість використовувати рідну мову). Працю визнано обов’язком, військ. повинність — почес. обо­в’язком. Про права на відпочинок, охорону здоров’я, матеріал. забезпечення старих і непрацездатних та ін. соц.-екон. права, як і про особисті права (недоторканність особи, житла, лис­тування тощо), Конституція не згадувала. Організація рад. влади базувалася на принципі «Вся влада радам!». Верхов. органом у системі держ. упр. залишався Всеукр. з’їзд рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів, до виключного відання якого віднесено питання затвердження та внесення змін і доповнень до Конституції, остаточ. затверджен­ня Конституції Автоном. Молдав. Соціаліст. Рад. Респ. 1925, змін і доповнень до неї, зміни кордонів УСРР, встановлення кор­донів Автоном. Молдав. Соціаліст. Рад. Респ., виборів ВУЦВК та виборів представників УСРР до Ради національностей СРСР. До компетенції Всеукр. з’їзду рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів віднесено і деякі контрол. функції: заслуховування та затвердження звітів про діяльність уряду й визначення заг. напрямів його роботи. Черг. з’їзди мали відбуватися 1 раз на 2 р., надзвич. — скликатися ВУЦВК з влас. ініціативи або на вимогу місц. рад, які охоплювали тер., де мешкало не менше 1/3 виборців. Делегатів Всеукр. з’їзду рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів обирали Всемолд. з’їзд рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів та окружні з’їзди з розрахунку 1 делегат на 10 тис. виборців — від міських і селищ. рад, 1 делегат на 50 тис. виборців — від сільс. рад. ВУЦВК вважався вер­хов. законодав., виконав. та роз­поряд. органом влади УСРР у періоди між з’їздами і був відповідальним перед ними. Черг. сесії ВУЦВК мали скликати не менш ніж 3 рази на рік, надзвич. — збирати Президія ВУЦВК з влас. ініціативи, за поданням РНК чи на вимогу 1/3 й більше чл. ВУЦВК. До повноважень ВУЦВК належало: обрання голови, секр. і чл. Президії ВУЦВК; утворення РНК; заг. керівництво всіма галузями держ., госп. і культур. будівництва; затвердження бюджету УСРР; встановлення (відповідно до Кон­ституції і законодавства СРСР) плану розвитку нар. господарства, респ., держ. і місц. податків, збо­рів та неоподатковуваних прибутків; здійснення (у порядку, ви­значеному союз. конституцією) зовн. і внутр. позик УСРР, концес. договорів; затвердження законодав. актів Президії ВУЦВК, проектів кодексів, усіх законодав. актів, що визначали заг. нор­ми політ., екон. та культур. життя УСРР або вносили докорінні зміни в практику держ. органів респ.; припинення, скасування та зміна постанов Президії ВУЦВК, РНК, Всемолд. і окруж. з’їздів рад, Всемолд. ЦВК та окруж. виконкомів. Президію ВУЦВК вперше уконституйовано як вищий законодав., виконав. і розпоряд. орган влади УСРР між сесіями ВУЦВК. Їй надано повноваження припиняти та скасовувати постанови РНК УСРР й окремих нар. комісаріатів, Все­молд. ЦВК і окруж. виконкомів, видавати декрети, постанови та розпорядження, розглядати й затверджувати проекти декретів і постанов, внесених раднаркомом УСРР. Усі законодавчі акти і постанови заг.-респ. значення, як і проекти кодексів, мала розглядати і затверджувати ВУЦВК. Президії ВУЦВК надано право законодав. ініціативи у вищих органах СРСР, внесення (у порядку, визначеному союз. конституцією і законодав­ством) протестів на постанови Президії ЦВК СРСР, РНК СРСР, а також припинення в обумовлених законом випадках чинності актів союз. наркоматів та ін. центр. установ СРСР. РНК УСРР залишалася виконав. і розпоряд. органом ВУЦВК, здійснювала заг. держ. упр., мала право видавати законодавчі акти й постанови у межах, наданих ВУЦВК. Окрім голови, його заст. і нар. комісарів, до складу РНК входили уповноважені заг.-союз. наркоматів та ін. особи, визначені ВУЦВК. Відповідальність РНК перед Всеукр. з’їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів доповнювалась відповідальністю перед ВУЦВК та його Президією. Поряд із нар. комісаріатами внутр. справ, юс­тиції, земел. справ, фінансів, торгівлі, праці, освіти, охорони здоров’я, соц. забезпечення та Робітн.-селян. інспекцією, у скла­ді РНК діяли Укр. рада нар. господарства та Центр. статист. упр. УСРР. Останні разом із наркоматами торгівлі, фінансів, праці та Робітн.-селян. інспекцією одночасно підпорядковувалися відповід. союз. наркоматам і органам. На місцях влада належала радам робітн.-селян. і червоноармій. депутатів, рай. і окруж. з’їздам рад та обраним ними виконкомам. Делегатів рай. з’їздів обирали міські, сільс. і селищні ради, а також військ. частини армії та флоту; окруж. — міські ради окруж. міст і рай. з’їзди за нормами і в порядку, встановленими ВУЦВК. Черг. з’їзди скликали раз на рік, позачерг. — за пропозицією вищих з’їздів рад або їхніх виконкомів, а також відповід. виконкомами з влас. ініціативи або на вимогу рад, які представляли не менше 1/3 виборців даного р-ну. Виконкоми, обрані на з’їздах, діяли у період між ними. Їх вважали вищими органами рад. влади на відповід. тер., вони підпорядковувалися з’їздам, вищим виконкомам, ВУЦВК і РНК УСРР. Конституція визначила герб, пра­пор і столицю УСРР — Харків.

Конституція УРСР 1937 затв. 14-м надзвич. Всеукр. з’їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів 30 січня 1937. Вона базується на Конституції СРСР 1936 та складається з преамбули і 13-ти розділів. У першому розділі респ. проголо­шено соціаліст. державою ро­бітників і селян, закріплено політ. (ради депутатів трудящих) та екон. (соц. система господарства і соц. власність) основи УРСР. На конституц. рівні зафіксовано перемогу диктатури пролетаріату, торжество гасла «Вся влада радам!», панування прин­ципів «Хто не працює, той не їсть» та «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею». Заг.-нар. власність (земля, над­ра, води, ліси, заводи, ф-ки тощо) поєднано з громад. соціаліст. власністю колгоспів і кооп. організацій, правами на особисте користування невеликою присадиб. ділянкою землі, особисту власність на підсобне госп-во, житл. будинок, продук­тивну домашню худобу, птицю, дрібний с.-г. реманент, предмети особистого користування, хатнього господарства і вжитку, а також на успадкування особистої власності. Землю закріплено за власником у безоплатне і довічне користування. Соц. система господарства, яка визначалася і спрямовувалася держ. планом, допускала існування дрібного приват. господарства одноосіб. селян і кустарів, що ґрунтувалося на особистій праці й виключало експлуатацію людини людиною. Другий розділ Конституції декларував добровільне об’єднан­ня УРСР з ін. рад. респ. у СРСР, респ. суверенітет, недоторканність кордонів і право виходу із СРСР. Встановлено принцип под­вій. громадянства й адм. поділ України на 7 областей (Вінн., Дніпроп., Донец., Київ., Одес., Харків., Черніг.) і Молдов. АРСР. Декларацію про суверенні права респ. різко обмежено як обов’яз­ковістю законів СРСР на тер. УРСР, так і викладеними у ст. 19 повноваженнями найвищих органів влади і органів держ. упр. УРСР в особі BP УРСР, її Президії, РНК і комісаріатів УРСР. Єдиний законодав. і найвищий орган держ. влади в Україні — BP УРСР — обирався на 4 р. за нормою 1 депутат від 100 тис. населення. Черг. сесії BP скликали двічі на рік, позачерг. — за рішенням Президії чи на вимогу не менше третини депутатів. Закони ухвалювали простою біль­шістю голосів і оприлюднювали за підписом Голови та секр. Пре­зидії. Останню обирали у складі Голови, 2-х заст., секр. і 15-ти чл., вона була підзвіт. BP. Депутати вважалися недоторканними, відповідати на їхні запити чл. уряду зобов’язано у 3-ден. строк. ВР утворювала РНК, яка була відповідальна перед нею і підзвітна їй та Президії BP. Компетенцію РНК визначено у ст. 43 і обмежено не лише ст. 14 Конституції СРСР 1936 та законами УРСР, а й законами СРСР та постановами і розпорядженнями союз. РНК СРСР. До складу РНК УРСР входили союзно-респ. (харч., легкої, лісової пром-стей, земел. справ, зерн. і тваринниц. радгоспів, фінансів, внутр. торгівлі, внутр. справ, юстиції та охо­рони здоров’я) і респ. (освіти, місц. промисловості, комунал. господарства, соц. забезпечення) комісаріати. До уряду УРСР, окрім го­лови, його заст. і нар. комісарів, входили голова Держплану УРСР, нач. упр. у справах мистецтв та уповноважені заг.-союз. наркоматів і Комітету заготівель СРСР. Окремі розділи Конституції регламентували діяльність найвищих органів держ. влади й упр. Молдов. АРСР за аналогією до укр., але у межах компетенції автономії. Органами держ. влади в областях, округах, р-нах, містах, с-щах, станицях і селах УРСР стали відповідні ради депутатів трудящих, яких обирало насел. зазнач. тер. на 2 р. Виконав. та розпоряд. органами місц. рад були виконкоми. Безпосередні управлін. функції на місцях здійснювали упр. чи відділи виконкомів — земел., фінанс., внутр. торгівлі, місц. промисловості, нар. освіти, охорони здоров’я, соц. забезпечення, ко­мунал. господарства, шляховий тощо. Заг.-союзні наркомати і НКВС СРСР утворювали власні упр. при обл. радах (НКВС УРСР — і при рай.), Комітет заготівель СРСР призначав своїх уповноважених. Конституція закріпила осн. соц.-екон. права громадян на працю, відпочинок, матеріал. забезпечення за старістю, у випадку хвороби чи втрати працездатності, на освіту, рівноправність жінок і чоловіків та гро­мадян загалом незалежно від їхньої національності й раси, держ. охорону інтересів матері та дитини тощо. Демократ. свободи (слова, друку, зібрань, мітингів, походів, демонстрацій, совісті, об’єднання у громад. організації) декларувалися, але фак­тично не забезпечувалися. Впер­ше на конституц. рівні КП(б)У надано статус «керів. ядра» всіх громад. і держ. організацій трудящих. Конституція містила спец. розділ про виборчу систему, в якому викладено принципи заг., рівного і прямого вибор. права при таєм. голосуванні. Здійснен­ня правосуддя в УРСР покладено на Найвищий Суд УРСР, Мол­дов. АРСР, обласні, окружні нар. суди, а також спец. суди СРСР. Усіх суддів, окрім нар., обирали відповідні ради на 5 р., нар. суд­дів — громадяни у р-нах на ос­нові заг., прямого і рівного вибор. права при таєм. голосуванні на 3 р. Декларовано незалежність суддів, підлеглість їх виключно закону, відкритість роз­гляду справ, право обвинуваченого на захист, використання рідної мови, участь нар. засідателів. Вищий нагляд за виконан­ням законів покладено на прокуратуру. Прокурор УРСР здійснював цей нагляд через систе­му органів прокуратури. Окруж., рай. і міських прокурорів призначав на 5 р. прокурор УРСР з наступ. затвердженням прокурором СРСР. Вони здійснюва­ли свої функції незалежно від будь-яких місц. органів, підпорядковуючись лише прокуророві СРСР.

Конституція УРСР 1978 ухвалена позачерг. 7-ю сесією BP УРСР 9-го скликання 20 квітня 1978. Базується на Конституції СРСР 1977. У преамбулі вказано на наступність конституц. розвитку УРСР, ідей і принципів Кон­ституцій 1919, 1929, 1937; носієм влади проголошено не трудящих, а народ. Закріплено все­владдя рад нар. депутатів, демократ. централізм, соц. де­мократію та законність; КПРС визначена як «керівна і спрямову­юча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій». Конституція перед­бачала систему прав і обов’яз­ків громадян, декларувала суверенітет УРСР та її право вільного виходу з СРСР. Система органів держ. влади респ., порівняно з Конституцією УРСР 1937, зазнала деяких змін: ради депутатів трудящих перейм. у ради нар. депутатів, строк повноважень BP збільшено до 5-ти, ін. рад — до 2,5 р. Певною новацією стала окрема глава про нар. депутатів, що закріплювала їхній статус як повноваж. представників народу, котрі керуються заг.-держ. інтересами. Де­путат, визнаний недоторканною особою, мав право запиту і міг бути у будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у встановленому законом порядку. BP УРСР складалася з 650-ти депутатів і скликалася на черг. сесії двічі на рік. До її виключ. компетенції належали питання прийняття та вне­сення змін до осн. закону, затвердження держ. планів екон. і соц. розвитку, держ. бюджету та звітів про їхнє виконання, утворення підзвіт. органів. Право законодав. ініціативи надано Президії BP УРСР, її постій. комісіям, депутатам, РМ, Верхов. Суду, Прокурору УРСР та громад. організаціям в особі їхніх респ. органів. Президія BP визначена постійно діючим органом ВР, їй підзвітним, і в період між сесіями виконувала функції найвищого органу держ. влади. Найвищий виконав. і розпоряд. ор­ган держ. влади — РМ УРСР. Для вирішення питань, пов’язаних з керівництвом нар. госп-вом і держ. упр., як постій. орган РМ діяла її президія. Респ. мін-ва та відом­ства підпорядковувалися безпосередньо РМ, союзно-респ. перебували у подвій. підпорядкуванні. Обласні, міські, рай. у містах, селищні та сільс. ради нар. депутатів виконували функ­ції органів держ. влади на відповід. тер. і мали вирішувати всі питання місц. значення, виходячи з інтересів громадян. Сесії рад скликали 4 рази на рік, їхніми виконав. і розпоряд. органами були виконкоми. Судова влада, як і у Конституції 1937, не визнавалась окремою гілкою влади. Функції правосуддя покладено на Верхов. Суд УРСР, обласні, Київ. міський суди, рай. (міські) нар. суди, організацію і порядок діяльності яких визначали не тільки закони УРСР, а й СРСР. Вищий нагляд за виконанням законів з боку держ. органів, юрид. і фіз. осіб здійснював Ген. прокурор СРСР через призначуваних ним і підлеглих йому прокурора УРСР та обл. прокурорів. Після ухвален­ня Конституції 1978 до неї вносили численні зміни та допов­нення, особливо 1989–95, зокрема після проголошення незалежності України 1991. У червні 1995 Конституцію 1978 фактично замінив Конституц. договір між Президентом та BP України, формально вона втратила чинність 28 червня 1996 після прийняття Конституції України.

Завантажити статтю