Конституційне право
Визначення і загальна характеристика
КОНСТИТУЦІ́ЙНЕ ПРА́ВО — провідна галузь національного права, що охоплює сукупність правових норм, якими врегульовано найважливіші суспільні відносини, повʼязані з організацією державної влади (відносини владарювання) та основами взаємин особи і держави. Окрім галузі права, цей термін позначає також відповідну науку та навчальну дисципліну. Предметом галузі К. п. є відносини політичного характеру, що виникають у сфері державного владарювання. Регламентуючи права і свободи людини і громадянина, норми К. п. обмежують державу в її діяльності, встановлюють не тільки зміст і спрямованість цієї діяльності, а й межі державного владарювання.
К. п. має своєрідне установче значення: окреслює низку загальних принципів (верховенство права, правова держава та ін.) і декларує їхній універсальний характер для усієї правової системи. Норми К. п. відображають положення про національний і державний суверенітет, державну територію, громадянство, права та свободи людини і громадянина. Провідну роль К. п. у національних системах права відображає також характер його форм або джерел, основні серед яких — конституція і закони. Рівень підзаконних нормативно-правових актів загалом не характерний для конституц.-правового регулювання, хоча деякі з них, насамперед акти глави держави й уряду, іноді виконують відповідну роль.
Відмінність у назвах галузі у різних країнах світу (К. п. або держ. право) спричинена різними підходами у політико-правовій теорії. Термін «конституційне право» використовують у тих державах, де вихідними визначено ідеї природного права, конституціоналізму, демократії (Велика Британія, США, Франція); термін «державне право» — у країнах, де, незважаючи на найвище місце Конституції в системі нормативно-правових актів і наявний дієвий механізм її реалізації, наголошено на ідеї примату держави (Німеччина) або Конституція має формальний (номінальний) характер і не виконує функцій обмеження державної влади та гарантування прав і свобод людини та громадянина. Нині такі відмінності досить умовні, а термін «конституційне право» значно обʼємніший і точніший для держав, у яких конституція є головним джерелом галузі.
Проблематика К. п. як науки ширша, ніж як галузі права, оскільки вона зумовлює розроблення теоретичних положень, повʼязаних зі змістом галузі, формуванням понятійного апарату. Важливими завданнями науки К. п. є аналіз практики відповідного нормозастосування, дослідження проблем ефективності конституційного регулювання тощо.
Літ.: Федоренко В. Л. Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти. К, 2009; Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм. К., 2010; Джерела конституційного права України. К., 2010.
С. В. Різник
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
