Конституційне право

КОН­СТИТУЦІ́ЙНЕ ПРА́ВО — провід­на галузь національного права, що охоплює сукупність правових норм, якими врегульовано найважливіші су­спільні від­носини, повʼязані з організа­цією державної влади (від­носини владарюва­н­ня) та основами взаємин особи і держави. Окрім галузі права, цей термін по­значає також від­повід­ну науку та на­вчальну дисципліну. Предметом галузі К. п. є від­носини політичного характеру, що виникають у сфе­рі державного владарюва­н­ня. Регламентуючи права і свободи людини і громадянина, норми К. п. обмежують державу в її діяльності, встановлюють не тільки зміст і спрямованість цієї діяльності, а й межі державного владарюва­н­ня.

К. п. має своєрідне установче значе­н­ня: окреслює низку загальних принципів (верховенство права, правова держава та ін.) і декларує їхній універсальний харак­тер для усієї правової системи. Норми К. п. від­ображають положе­н­ня про національний і державний суверенітет, державну територію, громадянство, права та свободи людини і громадянина. Провід­ну роль К. п. у національних системах права від­ображає також характер його форм або джерел, основні серед яких — кон­ституція і закони. Рівень підзакон­них нормативно-пра­вових актів загалом не характерний для кон­ституц.-правового регулюва­н­ня, хоча деякі з них, насамперед акти глави держави й уряду, іноді виконують від­повід­ну роль.

Від­мін­ність у на­звах галузі у різних країнах світу (К. п. або держ. право) спричинена різними під­ходами у політико-правовій теорії. Термін «кон­ституційне право» використовують у тих державах, де вихідними ви­значено ідеї природного права, кон­­ституціо­налізму, демократії (Ве­­лика Британія, США, Франція); термін «державне право» — у країнах, де, не­зважаючи на найвище місце Кон­ституції в системі нормативно-правових актів і наявний дієвий механізм її реалізації, наголошено на ідеї примату держави (Німеч­чина) або Кон­ституція має формальний (номінальний) характер і не виконує функцій обмеже­н­ня державної влади та гарантува­н­ня прав і свобод людини та громадянина. Нині такі від­мін­ності досить умовні, а термін «кон­ституційне право» значно обʼємні­ший і точніший для держав, у яких кон­ституція є головним джерелом галузі.

Про­блематика К. п. як науки ширша, ніж як галузі права, оскільки вона зумовлює роз­робле­н­ня теоретичних положень, повʼязаних зі змістом галузі, формува­н­ням понятійного апарату. Важливими зав­да­н­нями науки К. п. є аналіз практики від­повід­ного нормоза­стосува­н­ня, дослідже­н­ня про­блем ефективності кон­ституційного регулюва­н­ня тощо.

Завантажити статтю