Конституційний договір

КОНСТИТУЦІ́ЙНИЙ ДО́ГОВІР  — угода двох або декількох суб’єк­тів конституційного права, що має загальнонормативне значення. К. д. є різновидом публіч. норматив. договорів. Договори з норматив. змістом, на відміну від більшості індивід.-правових (цивіл.-правових) до­говорів, містять заг. правила поведінки і не мають персоніфіков., разового характеру. Прикладом є політико-правова угода між ВР і Президентом України про осн. засади організації та функціонування держ. влади й місц. самоврядування на період до прийняття нової Конституції України, укладена 8 червня 1995 у Києві (підписана Головою ВР України О. Морозом, Президентом України Л. Кучмою та нар. депутатами) з метою уникнення неузгодженостей між чинними нормами Конституції України і нормами Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» та введення цього Закону в систему правових актів, що визначають конституц. лад України (одна його частина — власне положення договору, ін. — текст Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Украї­ні»). Де-факто цей К. д. був тим­час. Конституцією, яка складалася з преамбули, 8-ми розділів і 61 статті (втратив чинність після прийняття Конституції Украї­­ни 28 червня 1996). Втілення у життя положень К. д. створило належну правову базу для діяльності органів виконав. влади та президент. адміністрації. Проектом К. д. залишилася Кон­ституція ЄС (повна офіц. назва — Договір про запровадження Кон­ституції для Європи) — міжнар. договір, покликаний відігравати роль конституції ЄС і замінити всі колишні установчі акти ЄС (підписаний у Римі 29 жовтня 2004, однак чинності не набрав). Його замінив Лісабон. до­­говір, домовленості про укладення якого як спрощеної версії Конституції ЄС досягнуто на са­міті ЄС 22–23 червня 2007 (під­писаний 13 грудня того ж року).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю