КОНТИНЕНТА́ЛЬНИЙ ШЕЛЬФ — терасоподібні мілководні зони навколо материків (континентів), які є їхнім продовже­н­ням у бік моря від берегової лінії (бров­­ки, або краю шельфу). Земна кора під шельфом належить до континентального типу. Поверх­ня шельфу полого нахилена й слабороз­членована. Від бровки дно моря має різкий пере­гин поперечного профілю у бік континентального схилу, в межах якого глибини різко зростають. Середня глибина бров­­ки К. ш. 130–150 м для більшої частини Світового океану; ширина змінюється від кількох кілометрів до 400 км і більше (середня — 78 км). Найширші шельфи характерні для Пів­нічного Льодовитого океану, най­глибші (близько 350 м) оточують Антарктиду. Найвужчий шельф (від кількох сотень метрів до 10–15 км) — по­близу східного узбереж­жя Африки і західного узбереж­жя Пів­ден­ної Америки. Сучасний рельєф поверх­ні К. ш. — результат тривалої дії процесів ерозії й акумуляції, повʼязаних із колива­н­нями рівня Світового океану. На К. ш. Світового океану зосереджені величезні біо­логічні і мінеральні ресурси. У звʼязку з вичерпа­н­ням мінеральних ресурсів на суходолі, особливо нафти й газу, від­бувається дуже активне освоє­н­ня шельфу. Крім того, в зонах шельфу значно зросла інтенсивність вилову риби, креветок, добува­н­ня водоростей і мідій, а в межах шельфів тропічних і субтропічних широт набула роз­витку аквакультура. Таке антропоген­не втруча­н­ня спричинює поруше­н­ня шельфових екосистем. Бурі­н­ня чисельних нафтових і газових свердловин, активізація руху водного транс­порту, виливи нафто­продуктів, аварії танкерів, трубо­проводів, морських платформ для видобува­н­ня нафти й газу, збільше­н­ня обсягу над­­ходже­н­ня різних від­ходів господарської діяльності — все це при­звело до значного за­брудне­н­ня вод у ра­йонах освоє­н­ня К. ш. Найбільшої шкоди морським екосис­темам завдають виливи нафти під час аварій танкерів, трубо­проводів і платформ. Кількість від­критих на шельфі родовищ вуглеводнів пере­вищує 2 тис., встановлено понад 6 тис. платформ (з них близько 4 тис. — у Мексиканській затоці). Найбільше морське родовище нафти — у Перській затоці (запаси 4,3 млрд т). На арктичному шельфі від­крито понад 120 родовищ. Нині на К. ш. видобувають понад 34 % нафти і 25 % газу. В Чорному морі зона К. ш. різноманітна. Найширша вона у західній і пів­нічно-західній частинах (від 70–100 км до 150–200 км), найвужча — по­близу узбереж­жя Кавказу, у пів­ден­но-східній частині (від кількох до 10–15 км) та біля Пів­ден­ного берега Криму. Глибина шельфової зони від 30–50 до 70–150 м. Чорноморський К. ш. також за­знає дедалі більшого техноген­ного тиску, що не­гативно по­значається на його абіо­тичних компонентах та біоті. З метою збереже­н­ня та охорони екосистем шельфової зони прий­ня­то низку між­народних угод, зокрема конвенції про континентальний шельф (1958; УРСР ратифікувала 1960), про запобіга­н­ня за­бруднен­ню моря ски­да­н­нями від­ходів та інших матеріалів (1972; УРСР ратифікувала 1975), про захист Чорного моря від за­бруд­не­н­ня (1992; Україна ратифікувала 1994) та ін. В Україні 2001 затверджено Загальнодержавну про­граму охорони та від­творе­н­ня довкі­л­ля Азовського і Чорного морів.