Континентальний шельф
КОНТИНЕНТА́ЛЬНИЙ ШЕЛЬФ — терасоподібні мілководні зони навколо материків (континентів), які є їхнім продовженням у бік моря від берегової лінії (бровки, або краю шельфу). Земна кора під шельфом належить до континентального типу. Поверхня шельфу полого нахилена й слаборозчленована. Від бровки дно моря має різкий перегин поперечного профілю у бік континентального схилу, в межах якого глибини різко зростають. Середня глибина бровки К. ш. 130–150 м для більшої частини Світового океану; ширина змінюється від кількох кілометрів до 400 км і більше (середня — 78 км). Найширші шельфи характерні для Північного Льодовитого океану, найглибші (близько 350 м) оточують Антарктиду. Найвужчий шельф (від кількох сотень метрів до 10–15 км) — поблизу східного узбережжя Африки і західного узбережжя Південної Америки. Сучасний рельєф поверхні К. ш. — результат тривалої дії процесів ерозії й акумуляції, повʼязаних із коливаннями рівня Світового океану. На К. ш. Світового океану зосереджені величезні біологічні і мінеральні ресурси. У звʼязку з вичерпанням мінеральних ресурсів на суходолі, особливо нафти й газу, відбувається дуже активне освоєння шельфу. Крім того, в зонах шельфу значно зросла інтенсивність вилову риби, креветок, добування водоростей і мідій, а в межах шельфів тропічних і субтропічних широт набула розвитку аквакультура. Таке антропогенне втручання спричинює порушення шельфових екосистем. Буріння чисельних нафтових і газових свердловин, активізація руху водного транспорту, виливи нафтопродуктів, аварії танкерів, трубопроводів, морських платформ для видобування нафти й газу, збільшення обсягу надходження різних відходів господарської діяльності — все це призвело до значного забруднення вод у районах освоєння К. ш. Найбільшої шкоди морським екосистемам завдають виливи нафти під час аварій танкерів, трубопроводів і платформ. Кількість відкритих на шельфі родовищ вуглеводнів перевищує 2 тис., встановлено понад 6 тис. платформ (з них близько 4 тис. — у Мексиканській затоці). Найбільше морське родовище нафти — у Перській затоці (запаси 4,3 млрд т). На арктичному шельфі відкрито понад 120 родовищ. Нині на К. ш. видобувають понад 34 % нафти і 25 % газу. В Чорному морі зона К. ш. різноманітна. Найширша вона у західній і північно-західній частинах (від 70–100 км до 150–200 км), найвужча — поблизу узбережжя Кавказу, у південно-східній частині (від кількох до 10–15 км) та біля Південного берега Криму. Глибина шельфової зони від 30–50 до 70–150 м. Чорноморський К. ш. також зазнає дедалі більшого техногенного тиску, що негативно позначається на його абіотичних компонентах та біоті. З метою збереження та охорони екосистем шельфової зони прийнято низку міжнародних угод, зокрема конвенції про континентальний шельф (1958; УРСР ратифікувала 1960), про запобігання забрудненню моря скиданнями відходів та інших матеріалів (1972; УРСР ратифікувала 1975), про захист Чорного моря від забруднення (1992; Україна ратифікувала 1994) та ін. В Україні 2001 затверджено Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів.