Континентальний шельф

КОНТИНЕНТА́ЛЬНИЙ ШЕЛЬФ  — терасоподібні мілководні зони навколо материків (континентів), які є їхнім продовженням у бік моря від берегової лінії (бров­­ки, або краю шельфу). Земна кора під шельфом належить до континентал. типу. Поверхня шельфу полого нахилена й слабороз­членована. Від бровки дно моря має різкий перегин попереч. профілю у бік континентал. схилу, в межах якого глибини різко зростають. Середня глиб. бров­­ки К. ш. 130–150 м для більшої частини Світ. океану; шир. змінюється від кількох кілометрів до 400 км і більше (середня — 78 км). Найширші шельфи характерні для Пн. Льодовитого океану, найглибші (бл. 350 м) оточують Антарктиду. Найвужчий шельф (від кількох сотень метрів до 10–15 км) — побл. сх. узбережжя Африки і зх. узбережжя Пд. Америки. Сучас. рельєф поверхні К. ш. — результат тривалої дії процесів ерозії й акумуляції, пов’яз. із коливаннями рівня Світ. океану. На К. ш. Світ. океану зосереджені величезні біол. і мінерал. ресурси. У зв’язку з вичерпанням мінерал. ресурсів на суходолі, особливо нафти й газу, відбувається дуже активне освоєння шельфу. Крім того, в зонах шельфу значно зросла інтенсивність вилову риби, креветок, добування водоростей і мідій, а в межах шельфів тропіч. і субтропіч. широт набула розвитку аквакультура. Таке антропогенне втручання спричинює порушення шельф. екосистем. Буріння числен. нафт. і газових свердловин, активізація руху водного транспорту, виливи нафтопродуктів, аварії танкерів, трубопроводів, мор. платформ для видобування нафти й газу, збільшення обсягу над­­ходження різних відходів госп. діяльності — все це призвело до значного забруднення вод у районах освоєння К. ш. Найбільшої шкоди мор. екосис­темам завдають виливи нафти під час аварій танкерів, трубопроводів і платформ. Кількість відкритих на шельфі родовищ вуглеводнів перевищує 2 тис., встановлено понад 6 тис. платформ (з них бл. 4 тис. — у Мексикан. затоці). Найбільше мор. родовище нафти — у Перській затоці (запаси 4,3 млрд т). На арктич. шельфі відкрито понад 120 родовищ. Нині на К. ш. видобувають понад 34 % нафти і 25 % газу. В Чорному морі зона К. ш. різноманітна. Найширша вона у зх. і пн.-зх. частинах (від 70–100 км до 150–200 км), найвужча — побл. узбережжя Кавказу, у пд.-сх. частині (від кількох до 10–15 км) та біля Пд. берега Криму. Глиб. шельф. зони від 30–50 до 70–150 м. Чорномор. К. ш. також зазнає дедалі більшого техноген. тиску, що не­гативно позначається на його абіотич. компонентах та біоті. З метою збереження та охорони екосистем шельф. зони прий­ня­то низку міжнар. угод, зокрема конвенції про континентал. шельф (1958; УРСР ратифікувала 1960), про запобігання забрудненню моря скиданнями відходів та ін. матеріалів (1972; УРСР ратифікувала 1975), про захист Чорного моря від забруд­нення (1992; Україна ратифікувала 1994) та ін. В Україні 2001 затв. Заг.-держ. програму охорони та відтворення довкілля Азов. і Чорного морів.

Завантажити статтю