Кукезів

КУ́КЕЗІВ – село Кам’янка-Бузького району Львівської області. Підпорядк. Старояричів. сільс. раді. Знаходиться при впадінні р. Копелівка в Думницю (притока Полтви, бас. Західного Бугу), за 40 км від райцентру, за 25 км від обл. центру та за 7 км від залізнич. ст. Запитів. Пл. 0,62 км². За переписом насел. 2001, проживали 386 осіб; станом на 2015 — 344 особи; переважно українці. На тер. села виявлено поховання мідно-кам’яної доби (3 тис. до н. е.). Вперше згадується у писем. джерелах 1438. На думку деяких дослідників, назва тюрк. походження. Від кін. 15 ст. село належало родині Гербуртів. 1502 польс. король Олександр Яґеллончик за вірну службу Фрідеріка Гербурта надав К. Маґдебур. право. 1538 польс. король Зиґмунт І Старий підтвердив міські права та дозволив проводити щотижневі базари і двічі на рік ярмарки. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. містечко перейшло у власність гетьмана Станіслава Жолкевського, згодом — родини Собеських. Польс. король Ян ІІІ Собеський зробив К. своєю резиденцією, 1690 збудував тут палац. Його син Костянтин поновив Маґдебур. право. У цей період К. розширився. 1740–64 — у власності родини Радзивіллів, 1764–1810 — Яблоновських, від 1810 — Стрежелецьких. Після 1-го поділу Польщі 1772 К. відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1919–39 — знову у складі Польщі, адміністративно належав до Старояричів. ґміни Львів. пов. Львів. воєводства. 1921 мешкало 423 українці та 314 поляків. За переписом 1931, насел. складало 723 особи, з них бл. 59 % українців, 35 % поляків і 6 % євреїв. 1939 К. відійшов до УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. В околицях до серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Нині у соц. сфері К. — б-ка. Реліг. громади: УГКЦ, УПЦ КП. Насипано символічну могилу борцям за волю України. Серед видат. уродженців — лікар-дерматовенеролог, громад. діяч М. Дубовий.

Літ.: T. Kukiz. Kukizów. Miasteczko koło Lwowa. Wrocław, 2010.

А. О. Андрущенко