Куліш Микола Гурович
КУЛІ́Ш Микола Гурович (06(18). 12. 1892, с. Чаплинка Дніпров. пов. Таврій. губ., нині смт Херсон. обл. — 03. 11. 1937, урочище Сандормох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) — драматург. Батько Володимира, дід Миколи Кулішів. Член «Гарту», ВАПЛІТЕ (1926–28 — президент), засн. Пролітфронту (1929). Навч. у чол. гімназії м. Олешки (нині Цюрупинськ Херсон. обл., 1909–13; курс закін. екстерном у м. Сочі, Росія), на істор.-філол. факультеті Одес. університету (1914). На фронті (1915–17). Навч. у школі прапорщиків, воював проти німців побл. м. Вільно (нині Вільнюс), на Волині, в Галичині. Від 1918 — голова Олешків. міськвиконкому Ради робіт., селян. і червоноарм. депутатів. Від 1919 працював у органах нар. освіти, організував 1919 і очолював у Олешках осередок товариства «Просвіта». Створив 1-й укр. дніпров. полк (1500 осіб; описав Ю. Яновський у романі «Вершники»), який воював проти денікін. військ. 1922 вступив в олешків. організацію КП(б)У. 1923 переїхав до Одеси, де працював в органах нар. освіти. Від 1925 — у Харкові. Співред. ж. «Літературний ярмарок», ред. ж. «Червоний шлях». Голова Укр. товариства драматургів і композиторів (1926–31). Писав укр. і рос. мовами. Дебютував 1917 віршами в арм. газеті. Автор роману «Леміш» (незаверш., рукопис не збережено, 1918), зб. нарисів «По весям и селам» («Наша школа», 1923, № 3–5), «Закут» («Пролетар», 1929, 21 листоп.). У п’єсі «97» (Х., 1925; 1929), спираючись на засади укр. класич. драми, розповів про голод на селі; у виставах «Комуна в степах» (Х., 1931; Х.; К., 1932), «Отак загинув Гуска» («Червоний перець», 1933, № 9–10; повний текст — К., 1960; 1968) відображено взаємодію людини і нового істор. часу. У психол. драмі «Зона» (1926; на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка 1988 знято однойм. фільм), комедії «Хулій Хулина» (1926, поставлено у Новому театрі у Києві) об’єктом худож. зображення стало соц. обличчя тогочас. міста. Сатир. змалювання чиновництва та бюрократів у творах К. дає підстави зарахувати їх до «гоголівського напряму» у сучас. літ-рі. Широку дискусію викликала п’єса «Народний Малахій» (1927; 2-а ред. — 1929; поставлено 1928 Лесем Курбасом у харків. театрі «Березіль»; знято однойм. фільм). Заклик гол. героя Малахія до «блакитного» соціалізму, його порив до здійснення мрій, фанатизм учинків вступають у конфлікт із прозою буденщини. П’єса «Народний Малахій» виявилася контраверсійною і дискусійною: дослідники укр. драматургії зазначають, що К. використав у цій драмі елементи «пророчої п’єси» та форманти поетики театру абсурду. Неприхильно зустріла критика й комедію «Мина Мазайло» («Літературний ярмарок», 1929, № 6; поставлено 1929 Лесем Курбасом у театрі «Березіль»; знято однойм. фільм на студії «Укртелефільм», 1991), засудивши спробу К. торкнутися нац. проблем у мовній сфері. Зіткнення поет. мрій і реальності як вічний конфлікт розгорнуто у п’єсі «Патетична соната» (поставлено 1931 О. Таїровим у Моск. камер. театрі). Автор визначив її як ліро-епічну драму, але за змістом — це романт. трагедія з яскраво вираженими ознаками драми ідей. Рад. влада заборонила постановку п’єси у театрі «Березіль». Офіц. критика звинуватила К. в ідеалізації образу націоналістки та симпатіях до неї. П’єса набула знач. резонансу на сценах театрів Зх. Європи, Америки. У драмі «Вічний бунт» (1932; К., 1983) К. простежив долю поета й романтика Ромена у вирі гострих конфліктів на заводі. П’єса відзначається гостротою порушених соц.-політ. проблем, наскрізним для драматургії К. конфліктом людини і часу. Драматизмом позначені п’єси «Маклена Граса» (1933) та «Прощай, село» (під назвою «Поворот Марка» // «Радянська література», 1933, № 4), «Маклена Граса» (змальовано проблему взаємовідносин митця і влади в тоталітар. суспільстві; стала остан. роботою К. та Леся Курбаса в театрі «Березіль»). Рукопис п’єси «Такі» вилучено з квартири К. під час обшуку та знищено НКВС. 7 грудня 1934 заарешт. органами НКВС, за звинувач. у приналежності до терорист. організації та зв’язками з ОУН. Засудж. до 10-ти р., засланий на Соловки (РФ). Розстріл. Реабіліт. 1956. Низку п’єс К. перекладено рос., лит., латис., болгар., чес., англ., нім. мовами; постановки — у театрах Росії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, США. У Свердлов. театрі муз. комедії (нині Єкатеринбург, РФ) 1988 за творами та біографією К. поставлено п’єсу «Жахливі сновидіння Херсонської губернії». Йому присвяч. стрічки «Микола Куліш» (1970; 1991), д/ф «Моя адреса: Соловки. Тягар мовчання» (1991, реж. Л. Анічкін, сценарій Н. Кузякіної, «Київнаукфільм»).
Додаткові відомості
- Основні твори
- П’єси. 1960; Твори. 1968; 1990. Т. 1–2; П’єси. Листи. 1969 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Куліш А. Спогади про Миколу Куліша. Філадельфія, 1953
- Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. К., 1970
- Бібліографічний покажчик творів М. Г. Куліша та літератури про нього. Хн., 1972
- Кузякіна Н. Микола Куліш у «Гарті», Турбіно і ВАПЛІТЕ // ЛУ. 1988, 4, 11, 25 лют., 3 берез.
- Семенюк Г. Біля джерел: драматургічний процес на Україні в роки Жовтня та громадянської війни. К., 1989
- Танюк Лесь. Читайте «Мину Мазайла», товариші!.. // Вітчизна. 1989. № 1
- Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша. К., 1990
- Яременко В. Микола Куліш. «Червоний заспів української драматургії». К., 1996
- Стех М. «Революція маленької людини» у ранніх п’єсах Миколи Куліша // Сучасність. К., 2004. № 11
- Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: антологія 1917–1933: Поезія–проза–драма–есей. К., 2008.
Завантажити статтю
.jpg)
Людина 
