КУЛІ́Ш Володимир Микола­йович (псевд.: Степан Євин, Серафима Гусочка; 10. 07. 1917, м. Олешки, нині Цюрупинськ Херсон. обл. — 27. 07. 2009, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) — прозаїк, драматург. Син Миколи Гуровича, батько Миколи Володи­­мировича Кулішів, чоловік Оксани Керч. Мешкав у Львові, згодом — у Парижі, Буенос-Айресі, Філадельфії. Від 1942 публікував репортажі й оповіда­н­ня на воєн­ні теми у львів. г. «Вільна Україна». Автор гуморе­сок політ. спрямува­н­ня у ж. «Міт­ла» (Буенос-Ай­­рес); пʼєси про боротьбу УПА за незалежність України «Ліс шумить» (1963; пре­мія конкурсу драм. творів, Австралія); повістей «Пацани» (Мюнхен, 1967), «Їх було трьох» (обидві — про жит­­тя без­притуль­них), «Повірте на слово», «Повість без назви» (остан­ні три — неопубл.), кн. спо­­гадів «Слово про будинок “Слово”» (Торонто, 1966; «Березіль», 1991, № 5). У ж. «Естафета» (Нью-Йорк; Торонто, 1974) — друк. органі Асоц. діячів укр. культури, членом якої він був, — надру­­кував «Науковий трактат про сни» і «Закінче­н­ня перед­мови й початок роз­­ділу першого». Ста­т­тю К. «Як працював Микола Куліш» опубл. у київ. г. «Літературна Укра­­їна» (2013, № 3). На еміграції пропагував творчість батька.