Кумівство
КУМІ́ВСТВО (вiд лат. cum — у спiлцi) — поширений рiзновид духовної спорiдненостi між кумами, спрямований на опiку над дітьми. Традиції народного звичаю обрання для немовляти «других батькiв» (опікунів, покровителів) надавали надзвичайно великого значення: його цiнували не менше, нiж кревну спорiдненiсть, а для духовного єднання К. мало навiть бiльшу вагу. Спочатку для хрещення дитини обирали одного кума чи одну куму, пiзнiший варiант — пару кумiв («других батькiв»), регiон. варiант — кiлька пар кумiв (для більшого гонору й шансів дитини щасливіше жити). Корiння першого варiанта К. сягають часiв матрiархату, коли всiх народжених у роду дiтей вважали причетними до матерi, а опiку над ними брали їхнi брати (роль батька тодi ще не була вирiшальною). Це згодом використала християн. церква в обрядi хрещення та призначення для новонародженого «восприємника», в миру — хрещеного батька, котрий, згiдно з уявленнями, мусив вiдганяти вiд дитини злi сили. Нар. традицiя вiддавала перевагу парi, тому обирали хрещених батька i матір. Така практика побутувала скрiзь в Українi, але пiзнiше (деякi дослiдники пов’язують це з проникненням католицизму) у куми почали брати до шести пар. Особливо характерним це було для Надднiстрянщини (кумів там називали, як i у молдаван, нанашками). У бойків було прийнято для дiвчаток обирати пару кумiв, а для хлопчикiв — 2–3 пари. З них видiляли «старшу» пару, яка тримала «дитину до хреста»: саме їй надавали право записувати дитину до метрич. книги. Ін. кумiв, які, за звичаєм, тримали свiчки в церквi пiд час хрестин, називали молодшими, а гостей, котрi брали участь у хрестинах, — пiдкумами (прикумами). Як правило, кумів запрошував із хлiбом-сiллю та дарунками батько немовляти з кола добропоряд. людей, які жили у парi. Вiдмову вважали за грiх; погодившись на роль хрещених батькiв, куми ставали найближчими для батькiв дитини людьми, а для похресника — «другими батьками», духов. наставниками. До їхнiх обов’язкiв входило виховання похресника до одруження. Куми ставали ніби членами родини й перебирали обов’язки батьків дитини на випадок їхньої смерті; вони мали приносити дарунки, крижмо (за реліг. приписами), хліб, бублики; напр., на Гуцульщині дарували вівцю, коня, сорочку, сірак тощо. Батьки похресника вважали кумів першими порадниками у родинi. Не випадково без них не обходилася жодна важлива подiя в сiм’ї: кумiв запрошували до супряги, толоки, на найважливiшi свята й обряди, вони заправляли хрестинами, пострижинами, весiллям. Похресник був забов’язаний доглядати названих батькiв до смертi. Розрiзняли кумів i за способом обрання: прохані (кликані), стрiчені (здибані, стрiтенні) та одкупні. Кликаних кумів вибирали із поваж. свояків чи добрих знайомих, приятелів. Обирали духов. людей, бо вірили, що ці риси перейдуть на дитину. Бідні люди намагалися підшукати у куми багачів, щоб отримати гарний дарунок, забезпечити майбутнє дитини. Кликаних кумів не міняли, і якщо діти не вмирали, то для новонароджених просили їх знову. Коли дiти в родинi часто хворiли, кликаних кумiв замiнювали першими зустрiчними — «Божими посланцями». Цей звичай зафіксовано і в ін. народів (напр., у Німеччині). Якщо вихрещена дитина довго хворіла, це могли тлумачити як невдалий вибір кумів; тоді шукали одкупних кумів. Їм подавали дитину через сінеш. поріг або вікно; приймаючи дитину, одкупні куми давали за неї гроші, одягали принесену з собою нову сорочку й віднині заступали хресних кумів. Спец. обряди замiни хрещених батькiв повторюють язичниц. прийоми захисту дитини вiд злих сил, що й донинi подекуди зберiгаються в Укр. Карпатах. Новi куми йшли з дитиною до церкви на христини, а повертаючись додому, обов’язково передавали її батькам через порiг, садили на вивернутий кожух (символ достатку та обереговий знак родини), перевдягали у чисту бiлизну тощо. Успiх таких ритуал. дiй багато в чому залежав вiд морал. обличчя кумiв, тому вибiр i контроль за їхньою поведiнкою з боку громадськостi були особливо ретельними. У народi склався еталон взаємин мiж кумами, сповнених пристойностi, духовностi, — вiдповiдно до морал. iдеалу українцiв. Після хреста куми вступають у духовне споріднення. Тому вже Рим. собор 721 заборонив кумам входити між собою у любовні зносини, відтоді це вважають особливо важким гріхом. У нар. свідомості кумів по відношенню до батьків охрещеної дитини вважають настільки рідними, що чужоложство між ними було б насправді смерт. гріхом; натомість перелюб між кумом і кумою, які тримали дитя до хреста, прирівнюють до звичай. гріха. В укр. переказі «Кумова долина» кумів, які згрішили, перетворено на качок, а долину — на озеро. Про любовні відносини між кумами згадують у нар. піснях, прислів’ях («кого люди за люди мають, того в куми обирають», «кум із кумою повинні жити, як брат із рідною сестрою»).
Переносно, у негативному значенні К. — потурання по службі родичам, друзям на шкоду справі, державі загалом. Ще у практиці римських пап у 15–16 ст. прибуткові посади, вищі церковні звання чи землі надавали близьким родичам. Призначення членів родини, кумів, знайомих на посади незалежно від їхніх професійних здібностей називають непотизмом (різновид К. і фаворитизму). К. у владі, економіці, інших сферах людської діяльності спричинює корупцію.