НЕПОТИ́ЗМ (італ. nepotismo, від лат. nepos — онук, нащадок) — поня­т­тя практичної, політичної та соціальної філософії, філософії права та соціальної етики, що означає — у вузькому ро­зумін­ні — заміще­н­ня посад за протекцією, влаштува­н­ня родичів на прибуткові посади, на­да­н­ня родичам або зна­йомим пріоритетних позицій та преференцій у роз­поділі матеріальних благ, посад, прибутків, власності та земельних ділянок незалежно від їхніх професійних здатностей та здібностей. Різновидами Н. є кумівство, земляц­тво, що спрямовані на «сприя­н­ня по службі своїм друзям або родичам на шкоду справі». За­звичай Н. як явище повʼязують із практикою роз­поділу римськими папами прибуткових посад, вищих церковних звань чи земель близьким родичам. У деяких країнах (зокрема США, Україні тощо) існують закони та підзакон­ні акти, спрямовані проти Н., що забороняють родичам і друзям обі­ймати посади на державній службі та в ін. сферах су­спільної і професійної діяльності. У широкому ро­зумін­ні Н. по­стає як «мораль роду», в якій від­повід­альність обмежується «близькими» — членами сімʼї, іншими родичами, друзями, зна­йомими тощо. Н. є різновидом партикулярист. етики «для своїх», що на противагу етичному універсалізму виводить значущість моральних належностей із локальних жит­тєвих форм та жит­тєсвітів (етосів). Етичний Н. концептуалізується в практичній філософії американського мораліста В. Франкени, німецького філософа К.-М. Маєра-Абіха та ін., утворюючи проміжну ланку між егоцентризмом та націоналізмом, і поряд з антропоцентризмом, мамалізмом, біо­центризмом та фізіоцентризмом є етапом роз­витку моральної сві­домості й практики у по­ступі до універсалістичної етики.

А. М. Єрмоленко

Де­структивними за своїми наслідками проявами державно-управлінської культури сучасної політичної еліти України є родин­ність, земляцька солідарність, клановість. Протягом усієї політичної історії, так чи інакше повʼя­заної з демократизацією, керівні кадри за­звичай від­шуковували у «ближчому колі» від­повід­альних осіб серед родичів, друзів, однокурсників чи просто зна­йомих. Це засвідчує, що політична еліта, не­зважаючи на прагне­н­ня соціально від­окремитися від широких верств населе­н­ня, продовжує залишатися носієм багатьох цін­нісних стереотипів масової сві­домості. У результаті наслідком політичного від­творе­н­ня культурно-цін­нісних орієнтацій правлячої політичної еліти є те, що вона стає дедалі більш за­мкненою ка­стою не лише від су­спільства загалом, а й від інших кіл політичного істеблішменту. Державний службовець не повинен використовувати або до­зволяти використовувати своє посадове становище чи зва­н­ня (або будь-яке повноваже­н­ня, повʼязане з його посадою) так, щоб це обмежувало або змушувало іншу особу, зокрема під­леглого, надавати будь-яку матеріальну або нематеріальну вигоду йому чи його родичам, своякам, друзям, хрещеним батькам/матерям, членам його сімʼї, зацікавленим особам та особам, з якими службовець має особисті стосунки.

В. А. Ребкало