Курган

КУРГА́Н — споруда із землі, каміння, дерева тощо над похованням. У тюрк. мовах терміном «К.» позначають круглу могилу, могил. пагорб, насип, будинок-укріплення. Давні К., що є пам’ятками не лише археології, а й історії, культури та архітектури, поширені на всіх тер. Старого Світу, а також у Пн. Америці. Багато їх в Україні, особливо у степ. зоні. Звичай споруджувати К. виник у степах Пн. Причорномор’я в 4 тис. до н. е. з утвердженням рухливого скотарства і став притаманним багатьом народам, які тут мешкали, прибл. до 14 ст. У давнину К. часто обмежовували спец. кільцем (кам’яним, глинисто-муловим чи ін.) або ровом, на вершині насипу встановлювали антропоморфну стелу (в укр. фольклорі їх іменують «Кам’яними бабами», «Дівками кам’яними», «Мар’їними каменями»). Найвідоміші кам’яні стели епохи енеоліту–бронзи (кемі-обинська культура, ямна культурно-історична спільність), раннього заліз. віку (кімерій., скіф., антич.), середньовіччя (див. Половецькі статуї). Під насипом (чи у насипі) розташовували одну або кілька могил. Він міг мати видовжену чи округлу в плані форми, містити різноманітні поховал. споруди (ями, катакомби, склепи, кам’яні скрині, зруби тощо). Заг. кількість К. на території України невідома. Багато з них знищено із поч. інтенсив. розорювання степів (19 ст.), а за доби індустріалізації повністю змінено увесь істор. ландшафт укр. степу. Одним із перших усвідомив потребу збереження цього ландшафту й обережного ставлення до насипів К. (зокрема під час їх археол. дослідж.) Т. Шевченко, про що він писав у багатьох поезіях та щоденнику. За деякими підрахунками, нині у степ. зоні України залишилося бл. 150 тис. К. Більшість із них — невеликі, вис. 1–2 м, діаметром 10–30 м. На думку археологів, з усіх наяв. К. 70–80 % споруджено племенами ямної культурно-істор. спільності доби енеоліту–бронзи, 1–2 % — племенами катакомбної культурно-історичної спільності (середня бронза), 8–9 % — ін. насел. доби середньої та пізньої бронзи, по 2–3 % — скіфами і середньовіч. кочовиками. Істотне зменшення кількості споруджених К. у період культур катакомб. культурно-істор. спільності деякі дослідники пов’язують з імовір. тогочас. забороною реаліст. відтворень та зображень, оскільки К. був образом житла померлих. Найвідоміші у наш час К.: доби бронзи — Кемі-Оба (Крим), Широка Могила (Херсон. обл.); кіммерій. часу — Висока Могила, Носачівський курган, Квітки, Вільшана (Черкас. обл.); скіф. доби — Чортомлик, Олександропільський курган, Товста Могила, Солоха, Огуз, Царський курган, Золотий курган; сармат. часу — Ногайчикський курган, Соколова Могила; середньовіччя — Чингульський курган. На укр. землях К. стали важливою складовою етніч. культури, їх опоетизовано у переказах і легендах. Селяни впорядковували на їхніх верхів’ях кам’яні стели, а у випадку пошкодження К. ставили стели у селах біля хат або воріт, білили та прикрашали їх перед кожним літнім церк. святом, у молитвах зверталися до них за допомогою.

Розмір шрифту

Курган

Рекомендована література

Інформація про статтю