Індустріалізація

Визначення і загальна характеристика

ІНДУСТРІАЛІЗА́ЦІЯ (від лат. industria — діяльність, старан­ність) — процес пошире­н­ня в національних економіках стандартизованого виробництва матеріальних благ і послуг, заснованого на викори­стан­ні систем робочих машин і механізмів. Роз­різняють два етапи І.: перший — витісне­н­ня ремісн. виробництва, що базувалося на принципах ручної праці та мускул. енергії (тварин і людини), фабрично-завод. виробництвом, засн. на принципах роботи машин та енергії небіол. походже­н­ня (пром. пере­ворот); другий (власне епоха І.) — стрімкий роз­виток промисловості, що використовувала спочатку парову, а згодом і електр. енергію та від­повід­ні їй засоби транс­порту (залізниці, пароплавство) й звʼязку (теле­граф, телефон). Ознаками другого етапу є випереджал. зро­ста­н­ня засобів виробництва (важкої промисловості) порівняно з виробництвом товарів кінц. спожива­н­ня та послуг (харч. й легка промисловості); частки продукції та послуг, вироблених і на­даних у фабрично-завод. промисловості та від­повід. їй засобах транс­порту й звʼязку, порівняно з часткою продукції та послуг, вироблених у с. госп-ві; частки насел., зайнятого у фабрично-завод. промисловості та від­повід. їй засобах транс­порту й звʼязку, порівняно з часткою насел., зайнятого у с.-г. виробництві. Завдяки роз­витку промисловості від­бувалося (з різними ступ. запізне­н­ня й глибиною в різних країнах) за­провадже­н­ня машин у с.-г. виробництво. Наслідком цього стала транс­формація аграр. су­спільства в індустр., згодом постіндустріальне су­спільство. І. уможливив роз­виток науки та капіталіст. від­носин у країнах Зх. Європи. Вперше вона проявилася у Великій Британії — єдиній країні, де цілісну систему машин і механізмів створ. за допомогою ручної праці. Пром. революція почалася за наявності вільної робочої сили внаслідок ви­гна­н­ня селян із землі під час капіталізації с. господарства та роз­оре­н­ня ремісників, які не витримували конкуренції з мануфактур. виробництвом; наявності коштів, вивезених із колоній, що могли зна­йти за­стосува­н­ня в промисловості (пере­творитися на капітал); про­гресу у винаходах, особливо в бавовняному виробництві, по­збавленому цехової регламентації. 1733 у Великій Британії виготовлений ручний ткац. вер­стат із ширяючим човником, 1738 — машина, яка пряла нитку без участі людських рук, 1771 — ватер, що приводив у рух цю машину за допомогою енергії води. Не­вдовзі виникла й перша у світі ф-ка — прядильня Р. Аркрайта. 1781 Дж. Ватт запатентував парову машину по­двій. дії, яка дала змогу ф-ці по­збутися залежності від водяної енергії. Пром. пере­ворот завершився у серед. 19 ст.: 1850 країна давала половину світ. виплавки чавуну, більше половини видобутку камʼяного вугі­л­ля, майже половину пере­робле­н­ня бавовняної сировини. Від поч. 1840-х до кін. 1860-х рр. обсяги вивозу машин із Великої Британії збільшилися вдесятеро. Тех. пере­вага промисловості забезпечила від­повід. велико­британ. товарам пере­могу в конкурент. боротьбі в усіх регіонах світу. Проте від 1870–80-х рр. І. уповільнилася. Закуповуючи у Великій Британії пере­важно нове вдосконалене устаткува­н­ня, Німеч­чина, США та ін. країни почали випереджати її за темпами роз­витку промисловості. Тех. рівень виробництва у самій Великій Британії не зро­став належ. темпами, оскільки капіталісти не були готові по­стійно здійснювати вартісну рекон­струкцію своїх під­приємств, а вільні капітали використовували для створе­н­ня під­приємств у США та країнах Європи (зокрема через за­провадже­н­ня ними протекц. мит на ввіз товарів) і в колоніях. У 1890-х рр. більш дешеві нім. товари заполонили Велику Британію. Місц. під­приємці почали вимагати від уряду за­провадже­н­ня протекціонізму та від­мови від принципів вільної торгівлі, завдяки яким до того часу існувала велико­британ. екон. гегемонія. У країні посилилися тенденції до картелізації промисловості, що допомагало боротися з конкуренцією. Вивіз капіталу замість вивозу товарів особливо посилився від 1880-х рр. (це ві­діграло гол. роль в І. ін. країн). До кін. 19 ст. екс­порт капіталу став однією з гол. дохід. статей платіж. балансу Великої Британії. Попит на капітал активізував його мобілізацію за допомогою акціонерних товариств. Оминаючи стадію картелів, деякі з них почали пере­творюватися на могутні трести та концерни. Фінансисти й промисловці будували вовняні ф-ки в Нідерландах, сталеливарні заводи — у Бельгії та Росії. Велико­британ. компанії вкладали капітали у залізничне будівництво в країнах Європи та Америки, субсидували роз­виток мор. торг. комунікацій, одержуючи високі прибутки від фрахту та страхових премій.

Індустріалізація в Російській імперії. В Росії до скасува­н­ня кріпацтва 1861 не було умов для роз­витку фабрично-завод. виробництва. Ні винаходи влас. інж. (зокрема на мануфактурі Р. Глінкова багатоверетен­на самопрядил. машина зʼявилася ще 1756, тоді як прядил. машина Дж. Гарґрівса почала працювати лише 1765; І. Ползунов майже на два десятиріч­чя раніше від Дж. Ватта побудував парову машину для без­посеред. приводу мех. агрегатів), ні закуповувані за кордоном зразки машин не змогли кардинально вплинути на тех. стан рос. промисловості — в ній панувала вотчин­но-посесійна мануфактура, в основі якої — праця кріпосних селян. Ще в 1850-х рр. криза кріпосниц. господарства стала системною, але тільки поразка у Крим. війні 1853–56 змусила панівні кола Рос. імперії при­ступити до практич. дій зі скасува­н­ня кріпосного права. Селян. реформа 1861 і низка бурж. реформ 1860–70-х рр. від­крили шлях для роз­витку капіталіст. під­приємництва — раніше воно існувало у ви­гляді купец. мануфактури та пере­бувало в пригніченому стані внаслідок конкуренції з боку вотчин­но-посесій. мануфактури. Не­зважаючи на наявність багатьох залишків кріпосництва, капіталіст. під­приємництво почало активно роз­виватися в усіх своїх тех. формах — дрібного товар. виробництва, мануфактури й ф-ки. Царський уряд активно сприяв залучен­ню в економіку країни іноз. інвестицій, особливо для роз­будови залізнич. мережі та зведе­н­ня під­приємств важкої промисловості. У 1860–70-х рр. Росія у знач. кількостях закуповувала за кордоном техніку для модернізації своєї промисловості й транс­порту, але вже у 1880-х і, особливо, 1890-х рр. за­провадила високі митні тарифи на імпорт з метою створити сприятливі умови для роз­витку власних під­приємств. За тарифом 1891 митне обкла­да­н­ня становило 33 % вартості товарів. 1896 мито на рейки сягнуло 50 %, на чавун — 75 % ціни товару. Якщо в 1860–70-х рр. велику роль у залізнич. буд-ві ві­ді­гравала зарубіжна пром-сть (тоді було важливо створити первин­ну мережу в найкоротші строки), то вже у 1880–90-х рр. попит залізниць на вугі­л­ля, метал і машини задовольняла рос. пром-сть. Все це сприяло тому, що іноз. капітали почали надходити в Росію пере­важно у ви­гляді грош. інвестицій. Модернізація господарства мала досить високі темпи, тому від­ділити перший етап І. від етапу пром. пере­вороту в Росії практично неможливо, оскільки всі зміни від­бувалися майже водночас (пром. революцію можна вважати завершеною уже до кін. 1880-х рр.). На­прикінці 19 ст. рос. економіка роз­вивалася на влас. тех. основі й за темпами зро­ста­н­ня (1885–90 вони становили 5,8 %, 1890–95 — 7,6 %, 1895–1900 — 9,2 %) не по­ступалася найроз­виненішим країнам світу. Важка пром-сть роз­вивалася вдвоє вищими темпами, ніж легка. Загалом за орієнтов. під­рахунками Нім. конʼюнктур. ін­ституту 1861–1900 продукція рос. промисловості зросла у 7, Німеч­чини — майже в 5, Франції — при­близно в 2,5, Великої Британії — більш ніж у 2 рази. 1900–13 виробництво пром. продукції в Росії збільшилося ще в 2 рази. Заг. чисельність робітн. класу у великій промисловості та на транс­порті (включаючи робітників воєн. під­приємств, водного транс­порту й комунал. господарства) сягнула 4,5 млн осіб. Концентрація промисловості (за її рівнем Росія посідала перше місце у світі) зумовила утворе­н­ня, поряд з синдикатами і картелями, монополіст. обʼ­єд­нань вищого типу — концернів. Однак особливості чин­ного законодавства пере­шкоджали утворен­ню монополій з цілковитим вироб. зли­т­тям під­приємств — трестів. Разом з тим, дорев. Росія залишалася пере­важно аграр. країною. Частка с. господарства становила бл. 60 % заг. продукції нар. господарства. У валовій продукції промисловості на виробництво предметів спожива­н­ня припадало дві третини, а на виробництво засобів виробництва — лише третина. За пере­писом 1897 міське насел. у 50-ти губерніях європ. частини Росії становило тільки 12,8 %, у 1914 воно зросло лише до 15 %. При­близно третину пром. продукції на­прикінці 19 ст. давало дрібне товарне виробництво (ку­старно-ремісн. пром-сть). Упродовж 1860–1913 Рос. імперія збільшила випуск пром. продукції в 12 разів. Однак, не­зважаючи на випередже­н­ня в темпах, вона не змогла наздогнати за валовими показниками жодну з роз­винутих країн світу. 1913 Росія випускала пром. продукції в 2,5 раза менше ніж Франція, в 4,5 — ніж Велика Британія, в 5,9 — ніж Німеч­чина, у 8 — ніж США. Особливо помітним залишалося від­става­н­ня за роз­мірами виробництва на душу насел.: у 10 разів менше ніж у Німеч­чині, та майже у 15 разів менше ніж у США. 1-а світова війна стала сер­йозним ви­пробува­н­ням для економік усіх воюючих країн. Слабка рос. індустрія до такого ви­пробува­н­ня виявилася зовсім непідготовленою. Потреби матеріал.-тех. по­стача­н­ня рос. армії доводилося задовольняти здебільшого шляхом імпорту, пере­важно зі США (1913–17 імпорт амер. товарів зріс майже в 9 разів). 1913 зовн. заборгованість Росії становила 4,3 млрд рублів, за роки війни борг зріс ще на 7,2 млрд рублів. Окрім щорічного часткового погаше­н­ня боргів, за позичені мільярди необхідно було сплачувати від­сотки — сотні міль­йонів рублів щороку.

Індустріалізація СРСР у роки 1-ї та 2-ї пʼятирічок. Створюючи комуніст. систему виробництва й роз­поділу, більшовики орієнтувалися на докорін­ну модернізацію продуктив. сил країни. В. Ленін у січні 1920 доручив голові Голов­енерго Вищої ради нар. господарства Г. Кржижановському роз­робити на най­ближчі 10–20 р. план електрифікації нар. господарства всієї країни. Для скла­да­н­ня плану створ. Держ. комісію з електрифікації Росії (див. ГОЕЛРО План). Під електрифікацією ро­зуміли тех. рекон­струкцію нар. господарства на новітній енергет. основі. Однак СРСР, на від­міну від дорев. Росії, не мав можливості форсувати І. ні за рахунок зарубіж. позик (унаслідок неви­зна­н­ня більшовиками боргів царського уряду та Тимчас. уряду ін. країнам), ні шляхом залуче­н­ня приват. інвестицій (за винятком невеликої кількості концесій, які перед­бачали викори­ста­н­ня зарубіж. капіталу для роз­витку виробництва). Закупівлю закордон. техніки СРСР здійснював лише шляхом торг. імпорту, тому швидкий по­ступ І. можна було забезпечити тільки вдаючись до примусу та ре­пресій. Гол. внутр. джерелом фінансува­н­ня плану ГОЕЛРО могли б стати селян. кошти, мобілізов. тим же способом, який РКП(б) за­стосовувала під час воєн. дій 1918–20 — продроз­версткою. Однак вимушена заміна продроз­верстки продовол. податком у березні 1921 від­сунула викона­н­ня плану ГОЕЛРО у неви­значене майбутнє. Наслідком цього нереалізов. плану став досвід довго­строк. планува­н­ня, викори­станий під час роз­робле­н­ня планів перших пʼятирічок. Курс на І. СРСР формально задекларов. і оголошений «ген. лінією» партії у грудні 1925 на 14-му зʼ­їзді ВКП(б). Більшовики запевняли насел., що за 1-у пʼятирічку буде побудований екон. фундамент соціалізму та забезпечене стрімке зро­ста­н­ня нар. добробуту, проте на­справді І. здійснювалася тоді фактично лише в інтересах воєн. промисловості. Щодо фінансува­н­ня й по­стача­н­ня всю пром-сть країни поділено на дві групи — «А» (виробництво засобів виробництва) та «Б» (виробництво товарів спожива­н­ня). Групі «А», яка обслуговувала інтереси воєн. промисловості, виділяли осн. кошти, групу «Б» фінансували за залишк. принципом. Ресурси зведеного фінанс. балансу за 4 р. і 3 місяці 1-ї пʼятирічки (1928–32) становили 120,1 млрд рублів: вироб. на­громадже­н­ня (прибуток та амортизація) — 25,4, податок з обороту — 42,3, мобілізація ресурсів насел. — 21,5, соц. страхува­н­ня — 12,4, емісія — 4,0, ін. джерела — 14,5 млрд рублів. У 2-й пʼятирічці (1933–37) реал. вартість рубля істотно знизилася внаслідок інфляції. В дохід. частині зведеного фінанс. балансу пʼятирічки акумульовано 427,7 млрд рублів: вироб. на­громадже­н­ня — 76,9, податок з обороту — 212,2, мобілізація коштів насел. — 44,6, соц. страхува­н­ня — 32,5, різні доходи держ. господарства — 28,3, ін. джерела — 33,2 млрд рублів. Сукупні витрати у нар. госп-ві збільшилися з 80,3 (1-а пʼятирічка) до 214,6 млрд рублів. Більше половини цих ресурсів у 1-й і майже половину у 2-й пʼятирічці викори­стала пром-сть, пере­важно важка. Витрати на упр. й оборону зросли з 9-ти до 69,8 млрд рублів. Однак реал. витрати на оборону були істотно вищими, оскільки продукцію, спожиту в цій галузі, не обкладали податком з обороту. Соціально-культурні витрати зросли з 23,9 до 112,7 млрд рублів. Зменше­н­ня частки коштів, витрачених на нар.-госп. та оборон­ні потреби, з 74,4 % у 1-й пʼятирічці до 66,4 % в 2-й свідчить про деяке збільше­н­ня фонду спожива­н­ня. Проте зведений фінанс. баланс обох пʼятирічок вказує, що осн. ресурси СРСР під­порядк. одній меті — створен­ню важкої промисловості, яка зрештою була досягнута. Пром-сть, будівництво, транс­порт і звʼязок дали 1926–27 госп. року чистої продукції на 8,8 млрд рублів, 1937 — 62,4 млрд рублів (у цінах 1926–27 госп. року). Питома вага індустр. галузей у нац. доході зросла від­повід­но з 37,6 до 64,8 %. За цим показником СРСР вже не від­різнявся від США, Німеч­чини, Великої Британії. Якісно змінилося спів­від­ноше­н­ня між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів спожива­н­ня, що також ви­значає рівень І. країни. Якщо 1928 частка продукції групи «А» в складі валової продукції великої промисловості СРСР становила 44,5 %, а групи «Б» — 55,5 %, то до кін.1-ї пʼятирічки продукція великої промисловості вже на 53 % складалася з предметів вироб. при­значе­н­ня й на 47 % — з предметів спожива­н­ня. Реал. спів­від­ноше­н­ня між групами «А» і «Б» спотворювали особливості мобілізації фінанс. ресурсів у бюджет. Після кредит. реформи 1930 їхнім осн. джерелом став податок з обороту, закладений у ціну товарів і послуг вибірково: по максимуму — у легкій та харч. пром-стях, по мінімуму — у галузях важкої промисловості. В ціну продукції, при­значеної для потреб армії, податок з обороту взагалі не закладали. Отже, реал. вартість спожитих насел. товарів і послуг була істотно нижчою, ніж показували дані держ. статистики, а реал. вартість продукції й послуг, спожитих важкою пром-стю та військ. ві­домством, — вищою. Функціонува­н­ня нар. господарства СРСР повністю ви­значали потреби важкої індустрії, галузей воєн. промисловості, які вона обслуговувала, й армії. Керівники ВКП(б) створили наскрізь мілітаризов. економіку, під­порядк. командам з центру, що дало їм змогу зосереджувати в потрібні строки й у потрібному місці значні ресурси. У липні 1929 політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило осн. на­станови на пʼятирічку нар. комісаріату військ. і мор. справ: Червона армія не повин­на по­ступатися за чисельністю своїх військ імовір. противникам на найголовнішому театрі воєн. дій, а за технікою — пере­важати їх у 2–3-х вирішал. видах озброєнь (артилерія, літаки, танки). За 1-у пʼятирічку вироб. потужності артилер. заводів СРСР збільшилися вшестеро, випуск літаків — у 4,5 раза. Також створ. танк. пром-сть, здатну виробляти щороку тисячі танків. У роки 2-ї пʼятирічки почалося форсоване будівництво н.-д. установ, КБ і під­приємств воєн. промисловості. За пʼятирічку випуск бо­йових літаків зріс у 7,5 раза, артилер. і стрілец. озброє­н­ня — вчетверо, танків — більш ніж удвічі (1938 на озброєн­ні Червоної армії було 15 тис. танків). У зі­ставлен­ні з рівнем 1913, прийнятим як базовий, індекс фіз. обсягу пром. продукції становив 1937 у СРСР 820, тоді як у США — 154, Німеч­чині — 119, Великій Британії — 110, Франції — 101. За обсягом виробництва пром. продукції СРСР з 5-го місця у світі, яке він посідав 1928, пере­йшов 1932 на 3-є, а 1937 — на 2-е. За роки І. пром.-вироб. фонди в СРСР оновилися майже повністю. Пере­хід від пере­важно ручної праці до широкого викори­ста­н­ня машин і механізмів забезпечив високі темпи зро­ста­н­ня продуктивності праці.

Індустріалізація Лів­обережної та Пів­ден­ної України. Першим вагомим поштовхом до І. Лів­обереж. та Пд. України стало залізничне будівництво. Первин­ну мережу залізнич. шляхів в Україні створ. за рахунок імпорту матеріалів і техніки. Вона стала перед­умовою для роз­витку фабрично-завод. промисловості. У конфігурацію залізниць добре вписувалися водні магістралі, тому Дні­про був зʼ­єд­наний притоками та ка­налами з водними системами Балтій. бас. — Зх. Двіною, Німаном і Віслою. Це сприяло тому, що за чотири пореформених (після 1861) десятилі­т­тя пере­везе­н­ня товар. вантажів тер. України зросло більш ніж у 10 разів. Поява первин. залізнич. мережі у по­єд­нан­ні з роз­витком пароплавства зумовили заверше­н­ня до поч. 1890-х рр. пром. пере­вороту на транс­порті. 1890 на ріках України використовували 220 пароплавів сукуп. вантажопід­йомністю 1,2 млн пудів. Важливим елементом транс­порт. системи були азово-чорномор. порти, які зʼ­єд­нували Рос. імперію з країнами Чорномор. бас. і Серед­земноморʼя. Після закінче­н­ня Крим. війни 1853–56 царський уряд ініціював створе­н­ня приват. Рос. товариства пароплавства та торгівлі, в на­ступні десятилі­т­тя виникли й ін. пароплавні компанії. Істотну роль у створен­ні без­посеред. перед­умов для І. України ві­діграла камʼяновугільна пром-сть. Власне, повномас­штабна І. роз­почалася з бурхливого роз­витку вуглевидобува­н­ня, який став можливим після прокладе­н­ня залізниць. 1872 у Донбасі зʼявилася перша акц. компанія «Гірниче і промислове товариство на Пів­дні Росії», заснована за участі франц. капіталу. До 1900 у Донбасі вже діяло 20 вуглевидобув. компаній з іноз. капіталом (без урахува­н­ня рудників металург. компаній). Панівну роль ві­ді­гравав капітал дрібних франц. рантьє, сконцентров. франц.-бельг. банками. Від заснува­н­ня камʼяновугіл. рудників іноз. капіталісти пере­ходили до комплекс. екс­плуатації природ. багатств Донбасу — створе­н­ня під­приємств з видобутку заліз. руди та побудови металург. заводів. Після виявле­н­ня великих рудних запасів О. Поль організував 1881 АТ з видобутку заліз. руди. 1900 видобуто 210 млн пудів високо­якіс. заліз. руди в р-ні Кривого Рогу й до 10-ти млн пудів марганц. руди в р-ні Нікополя (нині обидва — Дні­проп. обл.). Вагому роль у створен­ні металург. промисловості Донбасу ві­ді­грав англ. під­приємець Дж. Юз, який заснував Новорос. товариство камʼяновугіл., залізороб. та рейкового виробництва. З метою забезпечити роз­горта­н­ня нової галузі промисловості, уряд надав товариству казен­ні землі з вугіл. родовищами і зобовʼязався виплачувати Дж. Юзу впродовж 12-ти р. премію в роз­мірі 50 копі­йок за кожен пуд вироблених рейок. Після того, як уряд почав обкладати великим митом імпорт металург. продукції, іноз. капіталісти виявили ще більшу зацікавленість у роз­гортан­ні металург. заводів на Пд. Росії. 1900 17 металург. заводів виплавили тут 92 млн пудів чавуну. Попит залізнич. господарства на паровози за наявності по суті заборон. мита на імпорт змусив чимало великих маш.-буд. заводів освоїти паровозобудува­н­ня, зокрема в Україні зʼявилися спеціалізов. Харків. (нині «Завод ім. В. Малишева») і Луган. (згодом Ворошиловгр. паровозобуд. завод, нині «Луганськтепловоз») паровозобуд. заводи. Пром. під­несе­н­ня в Росії 1890-х рр. базувалося пере­важно на при­скорених темпах залізнич. будівництва. 40 % під­приємств, які існували 1900, були збудовані за попереднє десятилі­т­тя, причому в Катеринослав. і Полтав. губ. такі під­приємства складали більше половини заг. кількості, у Таврій. губ. — 50 %. Попит с. господарства на машини зумовив швидкий роз­виток від­повід. галузі машинобудува­н­ня. У 1890-х рр. укр. губернії забезпечували понад половину заг.-імпер. випуску с.-г. машин. У Катеринослав. губ. діяло 33 під­приємства с.-г. машинобудува­н­ня, у Таврій. — 19, Xерсон. — 16. Від серед. 1860-х рр. в Україні швидко роз­вивалася цукр. пром-сть. Тех. пере­ворот у цій галузі повʼязаний із заміною вогньових технологій пере­робле­н­ня цукр. буряку паровими. Остан­ній вогньовий завод про­існував у Черніг. губ. до 1876. На поч. 1880-х рр. цукр. пром-сть України давала 88 % заг.-рос. виробництва цукру. 1887 засн. Синдикат цукрозаводчиків із правлі­н­ням у Києві, що обʼ­єд­нував виробників понад 90 % цукру в імперії й регулював ціни в інтересах цукрозаводчиків. Екон. криза 1900–03 при­звела до монополізації промисловості. Найбільш могутні монополії в замаскованій формі синдикатів (контор із продажу) зʼявилися в галузях важкої промисловості. 1902 уряд затвердив статут металург. синдикату — товариства для продажу виробів рос. металург. заводів. 1909 пром. під­несе­н­ня рос. економіки від­новилося. Його перед­умовами стали роз­шире­н­ня внутр. ринку країни внаслідок проведе­н­ня Столипін. аграр. реформи, від­носно великі врожаї (за винятком 1911), які забезпечили знач. екс­порт зернових, приток у пром-сть іноз. (пере­важно франц.) капіталу, широке пере­озброє­н­ня армії та флоту. Висока конʼюнктура по­значилася перед­усім на камʼяновугіл. промисловості Донбасу: 1910 вуглевидобуток склав 1 млрд пудів, 1913 — 1,5 млрд пудів. За цей час питома вага Донбасу в камʼяновугіл. промисловості імперії зросла з 67 % до 74 %. Гол. споживачами донец. вугі­л­ля були залізниці, металургія та цукр. заводи. У металургії, на від­міну від 1890-х рр., нових під­приємств не виникло, а весь приріст виплавки чорних металів отримано за рахунок роз­шире­н­ня діючих заводів і більш ефектив. викори­ста­н­ня наяв. потужностей. Перед 1-ю світ. війною вони забезпечували виплавле­н­ня 2/3 чавуну в імперії. Роль і значе­н­ня України в заг.-рос. виробництві машин майже не змінилися. Як і раніше, тут виготовляли осн. частку продукції транс­порт. й с.-г. машинобудува­н­ня. Паровозобудівні заводи в Харкові та Луганську не могли працювати на повну потужність і здійснили часткове пере­налаштува­н­ня цехів на випуск продукції, що мала ринк. попит. Заходи, які вживав царський уряд для зміцне­н­ня обороно­спроможності імперії, сприяли швидкому роз­виткові суднобудува­н­ня. 1911 виник завод Рос. акц. суднобуд. товариства у Миколаєві. Найбільшими центрами машинобудува­н­ня були Катеринослав., Херсон. і Харків. губернії. 1913 у них на під­приємствах машинобудува­н­ня й металооб­робле­н­ня працювало 53 тис. осіб. Харч. індустрія роз­вивалася уповільненими темпами, але її частка в заг.-рос. виробництві становила, зокрема, від 80 до 85 % виробництва цукру. В сезон цукроварі­н­ня 1913–14 діяли 210 цукр. заводів (пере­важно у Київ., Поділ. і Харків. губ.), які виробили 1,1 млн т цукру. У промисловості від­бувався по­ступ. пере­хід від парових машин до парових турбін, ДВЗ, електро­двигунів. 1910 у Донбасі діяла одна врубова машина, 1913 — 120, однак перед 1-ю світ. війною частка механізов. видобутку вугі­л­ля складала лише 1,7 %. На шахтах все ще використовували обушки, кирки, лопати. Продуктивність праці донец. шахтаря вдвічі по­ступалася продуктивності праці нім. гірника. У пере­двоєн­ні роки концентрація виробництва в укр. промисловості істотно під­вищилася. 1910–14 кількість під­приємств, де працювало понад 1 тис. робітників, зросла із 37-ми до 42-х. Найбільші серед них — Дні­пров. металург. завод (нині «Дні­провський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського»; понад 10 тис. робітників), Микол. суднобуд. завод «Наваль» (нині «Чорноморський суднобудівний завод»; понад 9 тис.), Олександрів. пд.-рос. завод (нині «Дні­пропетровський металургійний завод ім. Петровського»; до 9-ти тис.), камʼяновугіл. рудник АТ «Уніон» побл. Макіївки (нині місто Донец. обл.; 8700), Петров. металург. завод (нині «Єнакіївський металургійний завод»; 8400). У 1914 на під­приємствах України (без гірничодобув. промисловості) з числом робітників понад 500 зосереджено 45,3 % пром. пролетаріату (1910 — 39,8 %). 1-а світова війна пі­дірвала укр. пром-сть. Підпр-ва, які не працювали на задоволе­н­ня потреб фронту, закривалися або скорочували обсяг виробництва, ті з них, що мали замовле­н­ня армії, також не могли нормально функціонувати внаслідок труднощів із по­стача­н­ням палива та сировини, незадовіл. транс­порт. обслуговува­н­ня, не­стачі робітників. Улітку 1915 створ. чотири особливі наради — з оборони, палива, пере­везень і продовольства. Особлива нарада з оборони здійснювала на­гляд за казен. та приват. під­приємствами, які працювали на потреби фронту. В Україні чотири ра­йон­ні наради — у Києві, Одесі, Катеринославі (нині Дні­пропетровськ) та Харкові — контролювали роботу 1130-ти під­приємств (майже 400 тис. робітників). Після окупації Польщі Донбас залишився єдиним великим по­стачальником вугі­л­ля в імперії. Його видобуток тут вдалося збільшити з 1540 млн пудів 1913 до 1740 млн пудів 1916, однак не за рахунок під­вище­н­ня продуктивності праці (вона впала майже вдвічі), а за рахунок залуче­н­ня некваліфіков. робочої сили. Воєн­ні замовле­н­ня сприяли появі нових під­приємств, особливо у великих містах, що мали роз­винуту індустр. інфра­структуру, напр., в Одесі 1915–16 зʼявилися десятки великих під­приємств маш.-буд. профілю, серед них — авіац. завод А. Анатри. Частка машинобудува­н­ня та металооб­робле­н­ня в пром. виробництві Одеси збільшилася з 12 % 1914 до 44 % 1917. Заг. чисельність пром. робітників в Україні зросла з 655-ти тис. 1913 до 893-х тис. 1917 (у важкій промисловості — з 440-а тис. до 636-ти тис.) осіб. На під­приємствах істотно збільшилася частка жін. праці та праці під­літків, зокрема серед робітників у промисловості кількість жінок зросла з 5-ти тис. 1914 до 133-х тис. 1917. На шахтах і металург. заводах працювало 1917 бл. 100 тис. військовополонених, а також десятки тисяч робітників, завербованих у Китаї.

Індустріалізація УРСР. Обсяги капітало­вкладень в осн. пром.-вироб. фонди УСРР 1921–35 і їх роз­поділ за групами «А» і «Б» (у млн рублів) див. у Табл. 1. Наведені офіц. статист. дані свідчать, що пром-сть без­перебійно отримувала необхідне фінансува­н­ня, однак не від­ображають того, що це робилося за рахунок інфляц. випуску паперових грошей і різкого зниже­н­ня жит­тєвого рівня насел. через за­провадже­н­ня непрямого оподаткува­н­ня товарів нар. спожива­н­ня та послуг (податок з обороту). За офіц. статист. даними середньоріч. темп пром. зро­ста­н­ня у роки 1-ї пʼятирічки (крім її першого року) становив 15,7 %. Це були високі темпи, однак вони не збігалися з плановими (від­правний варіант — 18 %, оптимал. — 22 %) і тим більше із задекларов. Й. Сталіним: 37,7 % у середньому за три роки, починаючи від другого року пʼятирічки. Легенда про до­строк. викона­н­ня 1-ї пʼятирічки під­кріплювалася тим, що її остан­ній 1932–33 госп. рік став першим роком 2-ї пʼятирічки. Зі­ставле­н­ня натурал. показників першого пʼятиріч. плану з обсягами виробництва, досягнутими 1932, свідчить: виконати пʼятирічку не вдалося за багатьма позиціями. У 2-й пʼятирічці (1933–37) за­проектовані досить помірні середньорічні темпи зро­ста­н­ня пром. продукції — 13–14 %. Це ліквідувало гостроту нар.-госп. дис­пропорцій. Припине­н­ня індустр. гонки дало змогу приділити увагу освоєн­ню нової техніки, під­готовці кваліфіков. кадрів. З-ди, що без­посередньо спеціалізувалися на виготовлен­ні воєн. продукції, були в УСРР поодинокими, як правило, дорев., оскільки нові будували лише на тер., яку тоді вважали недо­ступ. для ворожої авіації. Однак під­приємств, що становили інфра­структуру воєн. промисловості, споруджували тут навіть більше, ніж на Уралі або у Центр. Росії. У СРСР налічувалося 35 обʼєктів цивіл. промисловості, у спорудже­н­ня або рекон­струкцію кожного з яких до 1936 вкладено не менше 100 млн рублів. Їхнє роз­міще­н­ня по регіонах див. у Табл. 2.

За кількістю обʼєктів вартістю понад 100 млн рублів УРСР істотно пере­важала будь-який рад. регіон, а за освоєними капітало­вкладе­н­нями до неї на­ближався тільки Урал. Підпр-ва-гіганти в УРСР (у дужках — освоєні кошти в млн рублів): Запоріз. металург. комбінат (нині «Запоріж­сталь»; 369), «Макіївський металургійний завод» (295), завод «Азов­сталь» (292), «Новокр­аматорський машинобудівний завод» (291), Криворіз. металург. завод (нині «Криворіж­сталь»; 252), Дні­пров. металург. завод (240), Ворошиловгр. паровозобуд. завод (216), Дні­пров. алюмінієвий комбінат (нині «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»; 169), «Нижньодні­провський трубо­прокатний завод» (160), Комунар. металург. завод (нині «Алчевський металургійний комбінат»; 149), «Харківський тракторний завод» (100). Пере­важна більшість (8 з 12-ти) цих пром. гігантів належала до металургії, оскільки галузь машинобудува­н­ня не була такою капіталомісткою. Через це, зокрема, Харків, в якому побудовано особливо багато обʼєктів машинобудува­н­ня, пред­ставлений у списку лише одним під­приємством. Від нульового циклу будували лише 5 під­приємств, а 7 заводів, включаючи Новокр­аматор. маш.-буд., де рекон­струкцію вели водночас із спорудже­н­ням нового під­приємства, побудовані до революції. Але й новобудови роз­міщували в місцях зосередже­н­ня ін. під­приємств від­повід. профілю. Ви­значити динаміку спів­від­ноше­н­ня між пром-стю та с. госп-вом у заг. продукції нар. господарства неможливо. Ціни на с.-г. продукцію були занижені, а на продукцію промисловості — завищені. Неможливо також виявити реальні спів­від­ноше­н­ня між пром. продукцією, яка надходила до вироб. спожива­н­ня, та продукцією нар. спожива­н­ня. Статист. облік будували таким чином, щоб наперед виключити можливість появи узагальнюючого показника. Від­пускна ціна на однакову продукцію залежала від сфери її реалізації: була максимальною (з великим від­сотком податку з обороту) у сфері нар. спожива­н­ня, й мінімальною (чи взагалі без податку з обороту) для галузей воєн. промисловості та без­посередньо для армії. Статист. дані свідчать, що 1928–37 у валовій продукції великої промисловості УРСР зросла питома вага машинобудува­н­ня та металооб­робле­н­ня — з 13,6 до 29,8 %, хім. індустрії — з 2,9 до 7,0 %, електро­енергетики — з 1,0 до 3,1 %; натомість знизилася питома вага чорної металургії — з 15,1 до 12,2 %, камʼяновугіл. промисловості — з 9,6 до 4,9 %, харчосмак. — з 38,5 до 21,8 %. Це дає уявле­н­ня про тенденцію, але не показує справжньої ваги галузі в нар. госп-ві. Не­змін­ні ціни 1928, в яких обчислювали обсяг валової продукції, були по-різному «не­змін­ні» у різних галузях. По-перше, в машинобудуван­ні, де від­бувалося при­скорене оновле­н­ня продукції, нова продукція йшла в статист. звітність за інфляц. ціною, оскільки ін. не існувало. По-друге, галузі від­різнялися одна від одної за питомою вагою товарів нар. спожива­н­ня, які обкладали високим податком з обороту. В під­сумку, в структурі промисловості штучно збільшувалася частка галузей, які спеціалізувалися здебільшого на виробництві товарів нар. спожива­н­ня. За статист. даними, пром-сть брала більшу участь у задоволен­ні потреб кінц. споживача, ніж на­справді. Сама пром-сть, як і вся командна економіка, задовольняла потреби су­спільства лише в тих рамках, які встановлювали керівники країни. Маніпулюва­н­ня цінами, здійснюване під ви­глядом науково об­ґрунтов. ціно­утворе­н­ня, по­збавляло цінові показники обʼєктив. основи. Тому й статист. показники, засн. на цінах, перед­усім показник валової продукції, мали обмежену інформ. вагу навіть для тих, хто ви­значав екон. політику та ухвалював директивні ріше­н­ня. Проте й спотворені показники рад. статистики від­ображають колосал. зруше­н­ня в промисловості, зумовлені курсом на здійсне­н­ня форсов. І. Спів­від­ноше­н­ня між великою та дрібною пром-стю в заг. пром. виробництві УСР­Р–УРСР (у %) див. у Табл. 3.

На поч. форсов. І. майже третину пром. продукції давала дрібна пром-сть, пред­ставлена ку­старно-ремісн. закладами й окремими товаровиробниками — ремісниками та ку­старями. 1928 цей сектор ще пере­важав за кількістю зайнятих осіб, на­прикінці 1930-х рр. пере­вага у виробництві пром. продукції належала вже фабрично-завод. секторові, що засвідчило докорін­ну модернізацію промисловості. Динам. зміни у великій промисловості в спів­від­ношен­ні між групами «А» та «Б» (у %) див. у Табл. 4.

В 1927–28 госп. році цінові спів­від­ноше­н­ня певною мірою ще враховували ринк. пропорції, однак уже на­прикінці 1930-х рр. вони стали цілком штучними (їх ви­значала держава на влас. роз­суд), тому реал. паді­н­ня питомої ваги групи «Б» значно більше, ніж свідчать статист. дані. Форсов. І. здійснювали за рахунок колосал. обмеже­н­ня задоволе­н­ня жит­тєвих потреб населе­н­ня. Ві­дірваність від кінц. споживача зробила вироб. пропорції всередині групи «А» самодо­статніми («внутр. за­мкнений кругообіг»). Рік у рік нарощували видобуток вугі­л­ля, щоб виплавляти більше металу. Метал йшов на виробництво машин, використовуваних у вуглевидобутку та металургії, а також у воєн. промисловості, що роз­вивалася особливо стрімкими темпами, проте пере­важно за межами УРСР. Зумовлений високими темпами нового капітал. будівництва тех. про­грес у промисловості майже не по­значався на матеріал. добробуті населе­н­ня.

І. зх. областей УРСР здійснювали під час від­будови нар. господарства, що роз­почалася від кін. 1944. До 1-ї світової війни ці укр. землі залишалися пере­важно аграр. окраїнами слабо роз­винутої в пром. від­ношен­ні Австро-Угорщини. Підпр-в було обмаль, вони за­ймалися майже виключно пере­робле­н­ням на місці корис. копалин та ін. природ. багатств. При цьому осн. масу сировин. ресурсів транс­портували для на­ступ. пере­робле­н­ня за межі укр. земель або екс­портували у необробленому ви­гляді. Капіталісти не створювали на укр. землях Австро-Угорщини високотехнол. вироб-в з огляду на від­сутність кваліфіков. робочої сили. В найроз­виненішій порівняно з ін. зх.-укр. землями Сх. Галичині тільки 4 % насел. працювало в пром. виробництві. Становище тут не змінилося й у між­воєн. період, коли зх.-укр. землі опинилися в складі Польщі, Румунії та Чехо-Словач­чини. В ході від­будови нар. господарства окупов. нацистами 1941–44 тер. СРСР Й. Сталін по­ставив зав­да­н­ня ліквідувати індустр. від­сталість при­єд­наних 1939–40 до СРСР зх.-укр. земель (у центрі уваги — Львів і Львів. обл.). У грудні 1944 Держ. комітет оборони СРСР ухвалив ріше­н­ня про І. Львова. На роз­виток цього ріше­н­ня РНК УРСР тоді ж створила Раду допомоги зх. областям. 7 травня 1945 РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли по­станову «Про заходи по від­будові і дальшому роз­витку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». У ній конкретизовані зав­да­н­ня щодо від­будови та рекон­струкції традиц. для Зх. України галузей промисловості (нафтогаз. — на Львівщині, лісової, лісопил. і лісохім. — у р-ні Карпат, легкої — на Буковині, соледобув. — на Закарпат­ті). Водночас перед­бачене створе­н­ня нових для краю галузей — маш.-буд., приладобуд., металооб­роб. та ін. У законі про пʼятиріч. план від­будови й роз­витку нар. господарства СРСР на 1946–50 зав­да­н­ня пере­творе­н­ня Львова на великий індустр. центр виділено окремим рядком. Про­блема від­сутності кваліфіков. робочої сили роз­вʼязана за допомогою організації добровільно-примус. пере­селе­н­ня в край інж.-тех. персоналу та кваліфік. робітників з центр., сх. і пд. областей УРСР і решти регіонів СРСР. У роки повоєн. пʼятирічки до зх. областей прибуло понад 90 тис. робітників, техніків, інж., які при­їздили на по­стійне прожива­н­ня разом із сімʼями. 1945–46 у Львові роз­міщено демонтовані в різних регіонах СРСР заводи — електроламп., телегр. апаратури, інструментал., с.-г. машин; 1949 дав першу продукцію завод автонавантажувачів, почалося спорудже­н­ня великого автобус. заводу (див. «Автонавантажувач», «Іскра», «Львівський автобусний завод»). 1948 завершено будівництво найбільшого на той час у СРСР і Європі магістрал. газо­проводу Дашава–Київ (1951 продовжено до Москви). На кін. 4-ї пʼятирічки в зх. областях уже працювало 70 заводів і ф-к з кількістю робітників на кожному понад 300, а також сотні дрібних і середніх під­приємств. До кін. 1945 у Львові запрацювали всі під­приємства, які існували до війни, 1947 місто ви­йшло на довоєн­ні показники, а 1950 довоєн. рівень виробництва був пере­вищений у 3,4 раза. Галуз. структура промисловості зх. областей за­знала якіс. змін. Продукція машинобудува­н­ня та металооб­робле­н­ня пере­вищила в 4-й пʼятирічці довоєн. рівень у Рівнен. обл. — у 12, Терноп. — у 18, Львів. — у 19, Волин. — у 20 разів. У повоєн­ні роки від­крите невелике за пром. запасами родовище вугі­л­ля у Львів. і Волин. обл. — до 1,5 млрд т. 1949 у Львівсько-Волинському камʼяновугільному басейні закладені перші вугіл. шахти, 1954 видобуте перше вугі­л­ля. Почалося спорудже­н­ня Добротвірської теплової електро­станції, а також Теребле-Ріцької гідро­електро­станції у Закарп. області. 1950 геологи від­крили найбільше в СРСР Роз­дольське родовище сірки, на базі якого створ. гірничо-хім. комбінат. 1951–55 випереджал. темпи роз­витку промисловості в зх. областях зберігалися, однак порівняно з усіма ін. регіонами УРСР у пром. від­ношен­ні вони залишилися найменш роз­винутими.

Літ.: Роз­виток народного господарства Української РСР. 1917–1967. Т. 1–2. К., 1967; Кульчицький С. В. Участь робітників України у створен­ні фонду соціалістичної індустріалізації. К., 1975; Його ж. Внутрен­ние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926–1937). К., 1979; История Украинской ССР. Т. 4–5. К., 1983; Баран В. Україна 1950–1960-х рр. Л., 1996; Литвин В. Україна: між­воєн­на доба (1921–1938). К., 2003; Гриневич В. А. та ін. Радянський проект для України // Україна і Росія в істор. ретро­спективі. Т. 2. К., 2004.

С. В. Кульчицький

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю