Курдидик Анатоль-Юліан Петрович

КУРДИ́ДИК Анатоль-Юліан Петрович (псевд. і крипт.: Анатоль Бовшівський, Осій Гольтіпака, Рогатинець, О. Г., АКА, Ака, а. к.; 24. 07. 1905, м. Під­гайці, нині Терноп. обл. — 25. 06. 2001, м. Він­ніпеґ, похов. у с. Вайта, провінція Манітоба, Канада) — письмен­ник, журналіст, громад­ський діяч. Брат Я.-Р. Курдидика. Закін. Академ. гімназію (1926), сту­діював право у Львів. університеті (1925–28). Актив. діяч Пласту, товариства «Сокіл», спів­ред. ж. «Бага­т­тя» (1923–25), г. «Український голос» (м. Пере­мишль, нині Поль­ща; 1927–29), «Вісти з Лугу» (1926–39), «Неділя» (1929–39), спів­роб. г. «Діло» (1934–39; усі — Львів). Дебютував 1924 оповіда­н­ням «Осьмак» у місячнику «По­ступ». Публікувався у ж. «Зиз» (1924–33), «Літопис “Червоної Калини”», «Комар», «Жорна», г. «Назу­стріч». Член Товариства письмен­ників і журналістів ім. І. Франка, засн. та кер. літ. групи «Дванадцятка» (1934–39). У між­воєн. час видав зб. оповідань «Ясні вогні» (1929), «Маленькі борці» (1932), «До сонця золотого» (1936), репортаж «Дві години в домі українського інваліда» (1934), фантаст. оповіда­н­ня «Тайна одного зна­йомого», наук.-популяр­ну роз­відку «До ясного завтра: Короткий огляд найновіших здо­бутків людського духа» (обидва — 1935), зб. публіцист. ст. «Від Попраду по Тису: Дещо про минуле та сьогочасне Карпатської України», «Собі самим: Оповіда­н­ня про господарсько-садівничу школу “Просвіти” в Миловані» (обидві — 1939; усі — Львів). Створив також комедію «Ой, та “Просвіта”», разом з Л. Лісевичем — оперету про УСС «Залізна Острога» (обидві — 1938). 1 лис­топада 1939 у м. Кросно (нині Під­карпат. воєводства, Польща) заарешт. ґестапо за допомогу цивіл. насел. У червні 1940 ви­­­їхав до Німеч­чини, згодом працював в укр. книгарні Т. Савули у Відні, від червня 1941 — пере­кладач інформ. агентства та кор. г. «Краківські вісті». Видав повість «Три королі і дама» (у серії ж. «Вечірня година», Краків, 1943, число 6; пере­вид. — Л., 2007) — про життя українців у румун. м-ку. Після війни пере­бував у таборі для пере­міщ. осіб м. Ман­нгайм, спів­працював із часописом «Неділя» (м. Ашаф­фенбурґ; обидва — Німеч­чина). Від 1951 — у Торонто, де брав активну участь у становлен­ні укр. діаспор. преси: спів­власник і ред. г. «Український робітник» (1954–56), фундатор і гол. ред. г. «Вільне слово» (1956–59). Від 1960 — у Він­ніпезі: гол. ред. г. «Новий шлях» (1960–62), спів­ред. г. «По­ступ» (1962–70). Організував 1-й Зʼїзд укр. митців Америки й Канади (Торонто, 1954); очолював Літ.-мист. клуби у Торонто (1954–56) і Він­ніпезі (1962–73), спів­засн. та голо­ва Спілки укр. журналістів (1957–67); чл. Канад. прес. клубу, Спіл­ки укр. письмен­ників в екзилі «Слово», УВАН. Спів­ред. зб. «Ша­ш­кевичіяна» (Він­ніпеґ, 1963–88). Ред. «Книги мистців» (Торонто, 1954) та «Споминів Томи Кобзея» (Він­ніпеґ, 1972, т. 1; 1974, т. 2). Видав зб. фейлетонів і нарисів «Записки з буднів» (Він­ніпеґ, 1977). Шевченків. медаль КУК (1974).

Завантажити статтю