Куренівська катастрофа

КУРЕНІ́ВСЬКА КАТАСТРО́ФА — аварія техноген­ного походже­н­ня. Від­булася 13 березня 1961 у київ. р-ні Куренівка внаслідок прориву дамби штуч. озера Бабиного Яру пульпою (піщано-земляною масою). На думку більшості дослідників, гол. причиною К. к. стало політ. ріше­н­ня компарт. керівництва УРСР про ліквідацію Бабиного Яру з метою знищити памʼять про масові роз­стріли євреїв нацистами у 1941–43, оскільки ця трагедія під­важувала офіц. версію жертовності у війні. Однак 1950 виникла й суто екон.-госп. про­блема — звільне­н­ня карʼєрів сусід. Петрів. цегел. заводів від невироб. порід. Міністерство промисловості буд. матеріалів УРСР ухвалило ріше­н­ня заповнити ними від­ʼярки Бабиного Яру, що становив собою рівчак довж. 2,5 км і глиб. від 10-ти до 50-ти м. Це ріше­н­ня під­тримала міська влада з огляду на можливість налагодити зручне транс­порт­не сполуче­н­ня між Куренівкою та Лукʼянівкою. Не­придатні для цегел. виробництва земляні породи з карʼєрів заводів змішували з водою й у ви­гляді пульпи по трубах від­водили до Бабиного Яру. Загалом за 10 р. сюди намито понад 4 млн м³ ґрунту, причому абсолютна більшість — у від­рог № 3, де й сталася аварія. Заг. пл. намиву складала 1 км², вис. шару — 30 м. Напередодні трагедії, коли вода помітно роз­мила значну частину дамби і вже текла по Куренівці, не було вжито ніяких запобіж. заходів, а цегел. заводи продовжували намив пульпи. Вранці 13 березня 1961 вода роз­мила дамбу в багатьох місцях і водо­спадом потекла на Куренівку, що при­звело до низки транс­порт. аварій, о 9 год. 20 хв. стався прорив дамби власне пульпою. Вал вологої глиняної маси (майже 650 тис. м³) зі швидкістю 3–5 м/с ринув донизу, змітаючи все на своєму шляху. Початк. вис. валу складала 14 м, але у р-ні вул. М. Фрунзе вона зменшилася вдвоє. За 10 хв. пульпа досягла Куренівки і за пів­години покрила пл. у 30 га, вода заповнювала низину ще 2 год. По­ступово пульпа ставала твердою як камінь, її вис. в окремих місцях сягала 3-х м. На шляху селевого потоку опинилися житл. будинки приват. і держ. секторів, під­приємства й установи, стадіон «Спартак». Епіцентр трагедії — вул. М. Фрунзе і трамвайне депо ім. Л. Красіна (остан­нє знищене повністю разом із більшістю працівників, які там знаходилися). Під товщею грязі опинився р-н від парку ім. М. Фрунзе до Поділ. узвозу. Окрім під­приємств, тут у 298-ми житлах (серед них 163 — приватні) проживало 353 родини. Коли почався прорив дамби водою, Київ. штаб цивіл. оборони й ін. установи пропонували роз­почати негайну евакуацію, але парт. і рад. чиновники боялися спричинити паніку. Оскільки про аварію офіційно не пові­домили, мешканці Києва роз­по­всюджували різноманітні чутки, домисли, здогадки (зокрема про «кару небесну» за закри­т­тя Києво-Печер. лаври), пере­більшуючи кількість жертв. 16 березня по радіо оголошено про 53-х загиблих і 139-х травмованих, 31 березня — про 145-х загиблих. Перший секр. ЦК КПУ П. Шелест згодом пові­домив про 198 загиблих і 250 травмованих; згідно з даними КДБ, кияни вважали, що загинуло 1,5–2 тис. осіб. На думку історика Києва О. Анисимова, загинуло бл. 1500, а всього по­страждало понад 3 тис. осіб. Однак всі ці цифри не під­тверджуються до­ступ. нині документами. К. к. спричинила руйнува­н­ня житл. будинків заг. пл. 5 тис. м², під­приємств, установ тощо заг. пл. 9 тис. м². Матеріал. збитки держави з урахува­н­ням від­будов. робіт склали понад 3 млн крб. Хоча офіційно мас­штаби трагедії применшувалися, усі по­страждалі отримали деяку компенсацію: грош. допомогу та допомогу у ви­гляді речей (як від­шкодува­н­ня втраченого майна). Додатково сімʼї, де загинули люди, отримали по 200 крб, тим, хто втратив житло (понад 400 осіб), на­дано квартири. Заг. сума грош. допомоги по­страждалим — понад 150 тис. крб. Гол. причинами техноген. ката­строфи на Куренівці стали не­якісність проекту, грубі помилки під час його викона­н­ня, а також поруше­н­ня тех. правил, умов екс­плуатації і без­пеки обʼєкта, зокрема дамба була земляною, а не бетон., місце — небезпеч. і без штуч. намивів (в ур­очищі й так збиралася волога від дощів і паводків), намив пульпи не зупинявся навіть взимку. Парт.-рад. номенклатура (голова Київ. виконкому О. Давидов та ін.), яку насел. звинувачувало в ката­строфі, уникла покара­н­ня, натомість порушено карні справи проти інж.-тех. працівників, які за­ймалися проектува­н­ням гі­дромех. робіт і екс­плуатацією дамби (засудж. 6-х осіб). Після здобу­т­тя Україною незалежності у памʼять про загиблих на тер. трамвай. депо ім. Л. Красіна встановлено монумент, а також зведено домову церкву.

Літ.: Анісімов О. Куренівський Апокаліпсис. Київська трагедія 13 березня 1961 року у фото­графіях, документах, спогадах. К., 2000; Його ж. Киевский потоп. Куреневская трагедия 13 марта 1961 года. К., 2003; Бабий Яр: человек, власть, история: Док. и мат.: В 5 кн. Кн. 1. К., 2004; Крупина В. О. «Жертв багато, а в газетах нічого не пишуть…» (Куренівська трагедія 13 березня 1961 р. в Києві) // УІЖ. 2012. № 4.

С. Л. Юсов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю