КУРЕНІ́ВКА — історична місцевість Києва. Роз­ташована на низині, пере­січеній струмками, у межах сучасних Подільського й Оболонського ра­йонів, межує з місцевостями Сирець, Пріорка, Оболонь. К. ві­дома від 1-ї половини 18 столі­т­тя як пів­нічне приміське село (1752 — 49 дворів), яке належало київському магістрату. За версією М. Закревського, після Андрусівського пере­мирʼя (1667) тут роз­ташовувалися курені прикордон­ної сторожі, від яких і походить назва. В описі 1775–86 місцевість згадується як під­горо­д­дя Куренівщина. 1833 К. включена у межі Києва, до 1918 — перед­містя у складі Плоскої поліцейської діль­ниці. 1918–20 в Києві існував Куренівський міський район, 1921 — Куренівський під­ра­йон. У 19 — на початку 20 столі­т­тя населені квартали К. були оточені числен­ними приватними хуторами (1872 — понад 50), які використовували для сільськогосподарського та промислового виробництва. Діяло кілька пивоварень, цегелень; 1845 засновано шкіряний завод (тривалий час належав купецькій родині Кобців; нині АТ «Чинбар»). Громадським і релігійним осередком К. була парафіяльна Петропавлівська церква (спершу деревʼяна, 1750-і рр.; це­гляний храм зведено 1903–05 за проєктом архітектора М. Казанського, 1986 зруйнований). 1860 при ній від­крито народне училище. Від того ж року на ринковій Петропавлівській площі проводили ярмарки. 1868 створено Куренівське кладовище, 1906–61 існувало Копиловське кла­довище. 1894 на К. від­ведено ділянку Київському міщанському товариству для влаштува­н­ня богадільні (діяла до 1919), при якій 1897 споруджено це­гляну каплицю, яку 1899–1900 за проєктом архітектора В. Ніколаєва пере­будовано на церкву св. Пантелеймона (1913 реконстру­йована, архітектор М. Гарденін; 1963 зруйнована; нав­проти місця храму на вул. С. Скляренка встановлено памʼятний знак). 1909 на головній магістралі К. — вул. Куренівська (нині частина вул. Кирилівська, яка від радянського часу до 2015 носила імʼя М. Фрунзе) по­близу рогу Казарменого провулка (нині вул. В. Рилєєва) збудовано одноповерхову юдейську молитовну школу (функціонувала до 1920-х рр., не збереглася). 1911 на кошти педагога С. Грушевського та за сприя­н­ня його сина історика, державного діяча М. Грушевського тут від­крито міське початкове училище. Закладу присвоєно імʼя С. Грушевського; будівлю за проєктом архітектора Е. Брадтмана та В. Кричевського оформлено в стилі українського модерну (нині корпус економічного факультету Академії муніципального управлі­н­ня, вул. Кирилівська, № 164). У квітні 1919 від­булося так зване Куренівське пов­ста­н­ня — збройний ви­ступ проти більшовицької влади селян низки перед­мість Києва та приміських сіл за під­тримки пов­станських загонів у ко­ординації з військовим командува­н­ням УНР. Під час нього загонам під керівництвом отаманів І. Струка, Бурлаки (О. Гончара), Зеленого (Д. Терпила) вдалося на короткий час взяти під контроль значну частину Києва. 1929 на ділянці площею 6,5 га споруджено у стилі кон­структивізму корпус взут­тєвої фабрики, виробничі потужності якої згодом складали понад 2 млн пар на рік. 1927–32 між вул. Копиловська та М. Фрунзе зведено великий комплекс житлових будинків для працівників шкіряної промисловості. Вживали заходи й з благоустрою місцевості, зокрема 1937 від­крито парк ім. М. Єжова (нині Куренівський, 8,18 га). Унаслідок прокладе­н­ня Подільського узвозу у 1950-х рр. зросло транс­порт­не значе­н­ня К. Нині через місцевість проходять числен­ні маршрути громадського транс­порту, на ній містяться Подільське трамвайне (раніше — Троїцьке, ім. Л. Красіна, засновано 1891) та Куренівське тролейбусне (засновано 1984) депо. 1961 будівлі К., зокрема трамвайне депо (1995 встановлено памʼятний знак з прі­звищами працівників, які загинули) значно по­страждали від Куренівської ката­строфи. Від 1960-х рр. на теренах К. ведеться багатоповерхове житлове будівництво; за пост­радянської доби частину промислових корпусів пере­творено на комерційні заклади. На Куренівському ринку діє загальноміський центр торгівлі зоотоварами — «Пташиний ринок». На пагорбі понад К. роз­ташована Кирилівська церква та Кирилівська лікарня. Мальовничі ландшафти місцевості від­ображені у творчості багатьох українських художників, тут мешкав І. Їжакевич. У 1930–40-х рр. на К. минуло дитинство письмен­ника А. Кузнецова (зображений на памʼятному знаку жертвам Бабиного Яру на вул. Петропавлівська, скульп­тор В. Журавель, 2009).