КУРИ́ЛО Олена Борисівна (06(18). 10. 1890, м. Слонім, нині Гродненської обл., Білорусь — ?) — мово­знавець. Від 1892 мешкала у Варшаві. Від 1908 на­вчалася на філологічному від­ділі філософського факультету Університету м. Кеніґсберґ (нині Калінін­град, РФ), де провчилася 3 семестри, водночас слухала лекції з хімії, фізики та ботаніки. 1910 повернулася до Варшави, де вступила на історико-філологічний від­діл Вищих жіночих курсів при місцевому університеті. 1916 склала державні іспити при цих курсах, які через події 1-ї світової війни 1915 були пере­несені до м. Ростов-на-Дону (Росія). 1917 склала іспити на зва­н­ня вчителя з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови. Україно­знавством зацікавилася під впливом Є. Тимченка. 1917 пере­їхала до Києва. Викладала українську мову та її методику на курсах для військових старшин, для вчителів залізничних шкіл та на педагогічних курсах, в ІНО, брала участь в українізації школи в перші роки існува­н­ня Української Держави. Написала найпопулярніший у той час під­ручник «Початкова граматика української мови» (К., 1917–18, ч. 1–2; до 1926 пере­видавався 10 разів). Водночас від 1917 працювала в Термінологічній комісії при УНТ, уклала «Російсько-український словничок медичної термінології», «Словник української фізичної термінології (Проєкт)» (обидва — 1918), «Словник хемічної термінології (Проєкт)» (1923), редагувала «Словник ботанічної номенклятури» (1928; усі — Київ). Від 1921 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту української наукової мови ВУАН, від 1930 — за­ступник директора, голова від­ділу сучасної (живої) української мови Ін­ституту мово­знавства ВУАН. Уклала проєкт правопису чужих слів. Від 1920 була редактором у С.-г. науковому комітеті України. Член Етно­графічної комісії, Комісії крає­знавства та Діалектологічної комісії ВУАН. 4–21 лютого 1933 пере­бувала під арештом за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­революційної націоналістичної організації. Виїхала до Москви, за­ймалася викладацькою діяльністю. 5 жовтня 1938 заарештована вдруге, засуджена до 8 років таборів. Покара­н­ня від­бувала у Караґанді (Казах­стан). 5 жовтня 1946 звільнена. Подальша доля неві­дома. Реабілітована 1989. Наукові дослідже­н­ня: пита­н­ня нормалізації української мови, зокрема в галузях стилістики й термінології; історія української мови; історична і загальна фонетика, фонологія. Значну увагу приділяла збиран­ню діалектних й етно­графічних матеріалів. 1923 у Києві видала «Про­граму для збира­н­ня етно­графічних матеріалів», що містила такі роз­діли: «Початки мови: а) жести, б) міміка, в) природні та пере­кличні (ономатопоетичні) вигуки, г) дитяча мова», «Таємні мови», «Ономастика», «Початки письма». Укладена К. фонологічна система української мови стала основою роз­відки «До поня­т­тя “фонема”» // «Збірник секції граматики української мови», К., 1930, кн. 1. Свої рецензії, пере­важно на словники та граматики, друкувала в «ЛНВ» і «Вільній українській школі», зокрема зрецензувала низку праць Є. Тимченка, О. Синявського, М. Гладкого, В. Науменка, С. Рклицького, Майка Йогансена, С. Кульбакіна.