КУ́РОЧКА-АРМАШЕ́ВСЬКИЙ Іван Григорович (справжнє — Ку­рочкін, псевдонім — І. Кубарський; 03(15). 06. 1896, с. Попівка Роменського повіту Полтавської губернії, нині Ромен. р-ну Сум. обл., за іншими даними — Чернігів — 09. 08. 1971, м. Торонто провінція Онтаріо, Канада) — художник театру. Чоловік Н. Алексєєвої-Горбунової. На­вчався у Миргородській художньо-промисловій школі (від 1913; викладач О. Сла­стьон), Українській академії мистецтв (Київ, 1918; викладач О. Мурашко), Київському ін­ституті пластичних мистецтв (викладач Ф. Кричевський), закінчив Київський художній ін­ститут (1928; викладач В. Мел­лер). Від­тоді працював головним художником, 1935–36 — завідувачем декоративного цеху, 1941–43 — художником Київського театру опери та балету ім. Т. Шев­ченка. Оформив балети «Блазень» С. Прокофʼє­ва (1928) і «Пан Каньовський» М. Вериківського (1931), опери «Турандот» Дж. Пуч­чіні (1928), «Тарас Бульба» і «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Фауст» Ш. Ґуно (усі — 1929), «Кармелюк» В. Кос­тенка, (1931), «Лоенґрін» Р. Ваґне­ра (1933), «Травіата» Дж. Верді (1934; усі — з дружиною), «Наталка Полтавка» (1936, спів­автор С. Евенбах; усі — Київ. театр опе­ри та балету ім. Т. Шевченка), «Тарас Бульба» (1931, Тифліський театр опери та балету, нині Тбілісі) М. Лисенка, «Кармелюк» В. Костенка і «Пан Каньовський» М. Вериківського (обидві — 1930, Харківський театр опери та балету), «Аїда» Дж. Верді, «Пікова дама» і «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Гуґеноти» Дж. Мейєрбера (усі — 1932, Одеський театр опери та балету), «Кармен» Ж. Бізе і «Тарас Бульба» М. Лисенка (обидві — 1936, Дні­пропетровський театр опери та балету). Роботи К.-А.екс­понували у Києві (1932), Хар­кові (1927). Від жовтня 1940 до лютого 1941 — головний художник Горь­ковського театру музичної комедії (нині Нижній Новгород, РФ). 1943–44 — у Під­карпатському театрі в Дрогобичі (нині Львів. обл.). Емігрував до Західної Європи. Від 1948 — у Канаді. Мав власне ательє, офор­мляв декорації при українських установах, зокрема Ка­надсько-Українському ін­ституті «Просвіта», сцену Українського національного обʼ­єд­на­н­ня у Він­ніпезі. Від 1950 — артист-декоратор філії УНО в Торонто, де оформив декорації до по­становок: «Гуцулка Ксеня» Я. Бар­нича, «Маруся Богуславка» М. Ста­рицького, «Вій» за М. Гоголем, «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги. На сцені православної кафедри св. Володимира під­готував декорації до ви­став «Чорно­морці» М. Старицького і «Назар Стодоля» Т. Шевченка, опери «Катерина» М. Аркаса. У 1950–70-і роки за­ймався церковним малярством, зокрема роз­писував храми в Манітобі (1948, разом із В. Балясом), От­таві (1950), брав участь у роз­писах собору св. Во­лодимира в Торонто (1952–54, із М. Дмитренком і В. Балясом). У 1920-х роках помітне прагне­н­ня К.-А. синтезувати здобутки українського національного романтизму з кон­структивістським прин­ципом сценічного оформле­н­ня. У 1930-і роки в оперних декораціях домінував реалістичний живопис. У костюмах продемонстрував ла­конічну пере­дачу об­разів, зна­н­ня народного побуту та історичних реалій. Ескізи декорацій і костюмів 1920–30-х років (близько 50 одиниць) зберігаються в МТМК України (Київ, деякі з них поновлено дружиною у 1950–60-і роки).