Курчатов Iгop Васильович

КУРЧА́ТОВ Iгop Васильович (30. 12. 1902(12. 01. 1903), с-ще Сімський завод Уфим. губ., нині м. Сім Челябін. обл., PФ — 07. 02. 1960, Москва) — фізик, організатор ра­дянської ядерної науки та промисловості. Брат Б. Курчатова. Доктор фізико-математичних наук (1934, без захисту дис.), академік АН СРСР (1943). Герой Соц. Праці (1949, 1951, 1954). Ленін. (1957) і Сталін. (1942, 1949, 1951, 1954) премії. Золота медаль ім. Л. Ейлера (1957), срібна медаль миру ім. Ф. Жоліо-Kюpi (1959). Державні нагороди СРСР (5 орденів Леніна, 2 — Труд. Червоного Прапора). Від 1912 разом із батьками мешкав у Криму. Закін. Крим. університет у Сімферополі (1923; навч. з академік АН УРСР К. Синельниковим, з яким товаришував, пізніше одружився з його се­строю). Влітку 1924 працював у гід­ро­метеорол. центрі у м. Фео­досія (нині АР Крим); восени того ж року — в Азерб. політех. ін­ституті (Баку); 1925–42 — у Ленінгр. фіз.-тех. ін­ституті (нині С.-Петер­бург): від 1930 — зав. фіз. від­ділу; 1943–60 — засн. і дир. Ін­ституту атом. енергії (Москва; нині Рос. дослід. центр «Курчатов. ін­ститут»). Спочатку під кep-вом А. Йоффе досліджував напів­провід­ники, згодом разом із К. Синельниковим — властивості ді­електриків при надвисоких напругах. Першим важливим наук. доробком К. було від­кри­т­тя за участі К. Си­нельникова нової групи ді­електриків-сегнето­електриків. На­прикінці 1932 під впливом харків. колег з Укр. фіз.-тех. ін­ституту, які роз­щепили атомне ядро, почав за­йматися дослідж. у цьо­му напрямі (цими роботами фор­мально керував А. Йоффе, а фактично — він сам). Між 1934 та 1936 К. разом з ін. науковцями оприлюднив 17 праць, присвяч. ви­вчен­ню штуч. радіо­активності. Більшість із них виконано разом з харків. фізиками з Укр. фіз.-тех. ін­ституту. Найбільшим досягне­н­ням К. цього періоду стало від­кри­т­тя ядер. iзометрії. 1939 він активно під­ключився до ви­вче­н­ня реакції поділу атом. ядра. У цей період у його лаб. від­­крито спонтан. поділ ядер (Г. Фльоров, К. Петржак). До вій­­ни К. дуже багато зробив для того, щоб привернути увагу уряду та наук. громадськості до про­блеми ура­ну, до можливостей, які від­кривало оволоді­н­ня ланцюг. реакцією. 1943 під його наук. керівництвом роз­почато реалізацію рад. атом. проекту. Згодом за його без­посеред. участі створ. перші атомні бомби, ядерні реактори й електро­станції. 1946 сприяв організації на базі Укр. фіз.-тех. ін­ституту Лаб. № 1, що означало формал. залуче­н­ня харків. учених до викона­н­ня уран. проекту. Президією АН СРСР засн. золоту медаль i премію ім. K. (1962). Його прах роз­міщений у Кремлів. стіні на Красній площі. К. встановлено памʼятники у м. Южно­українськ (Микол. обл.) і Севастополі, на честь вченого на­звано про­спект у Харкові, вулиці у Дні­пропетровську, Києві, Луганську, Севастополі, Хмельниць­кому, містах Енергодар (Запоріз. обл.), Маріуполь (Донец. обл.), Сіверськодонецьк (Луган. обл.), Припʼять (Київ. обл.).

Пр.: Расщепление атомного ядра. Москва; Ленин­град, 1935; Некоторые во­просы развития атомной энергии в СССР. Москва, 1956; О возможности соз­дания термо­ядерных реакций в газовом разряде. Москва, 1956; Ядерную энергию — на благо человека: Избр. тр. Москва, 1978; Из­бран­ные труды: В 3 т. Москва, 1982. Т. 1. Сегнетоэлектри­чество; 1983. Т. 2. Нейтрон­ная физика; 1984. Т. 3. Ядерная энергия.

Літ.: Курчатов в жизни: письма, до­­кументы, воспоминания. Москва, 2002; Игорь Васильевич Курчатов в воспоминаниях и документах. Москва, 2004; Ранюк Ю. М. Лабораторія № 1. Ядерна фізика в Україні. Х., 2006.

Ю. М. Ранюк

Завантажити статтю