КУРЧА́ТОВ І́горь Васи́льович (30. 12. 1902(12. 01. 1903), селище міського типу Сімський завод Уфимської губернії, нині м. Сім Челябінської обл., РФ — 07. 02. 1960, Москва) — фізик, організатор радянської ядерної науки та промисловості. Брат Б. Курчатова. Доктор фізико-математичних наук (1934, без захисту дисертації), академік АН СРСР (1943). Герой Соціалістичної Праці (1949, 1951, 1954). Ленінська (1957) і Сталінська (1942, 1949, 1951, 1954) премії. Золота медаль імені Л. Ейлера (1957), срібна медаль миру імені Ф. Жоліо-Кюрі (1959). Державні нагороди СРСР (5 орденів Леніна, 2 — Трудового Червоного Прапора). 

Від 1912 разом із батьками мешкав у Криму. Закінчив Кримський університет у Сімферополі (1923; на­вчався з академіком АН Української РСР К. Синельниковим, з яким товаришував, пізніше одружився з його се­строю). Влітку 1924 працював у гід­ро­метеорологічному центрі у місті Феодосія (нині Автономна Республіка Крим); восени того ж року — в Азербайджанському політехнічному ін­ституті (Баку); 1925–42 — у Ленін­градському фізико-технічному ін­ституті (нині Санкт-Петербург): від 1930 — завідувач фізичного від­ділу; 1943–60 — засновник і директор Ін­ституту атомної енергії (Москва; нині Російський дослідницький центр «Курчатовський ін­ститут»). 

Спочатку під керівництвом А. Йоффе досліджував напів­провід­ники, згодом разом із К. Синельниковим — властивості ді­електриків при надвисоких напругах. Першим важливим науковим доробком К. було від­кри­т­тя за участі К. Синельникова нової групи ді­електриків-сегнето­електриків. На­прикінці 1932 під впливом харківських колег з Українського фізико-технічного ін­ституту, які роз­щепили атомне ядро, почав за­йматися дослідже­н­ням у цьому напрямі (цими роботами формально керував А. Йоффе, а фактично — він сам). Між 1934 та 1936 К. разом з іншими науковцями оприлюднив 17 праць, присвячених ви­вчен­ню штучної радіо­активності. Більшість із них виконано разом з харківськими фізиками з Українського фізико-технічного ін­ституту. Найбільшим досягне­н­ням К. цього періоду стало від­кри­т­тя ядерної ізомерії. 

1939 він активно до­єд­нався до ви­вче­н­ня реакції поділу атомного ядра. У цей період у його лабораторії від­крито спонтан­ний поділ ядер (Г. Фльоров, К. Петржак). До війни К. дуже багато зробив для того, щоб привернути увагу уряду та наукової громадськості до про­блеми урану, до можливостей, які від­кривало оволоді­н­ня ланцюговою реакцією. 1943 під його науковим керівництвом роз­почато реалізацію радянського атомного проекту. Згодом за його без­посередньої участі створено перші атомні бомби, ядерні реактори й електро­станції. 1946 сприяв організації на базі Українського фізико-технічного ін­ституту Лабораторії № 1, що означало формальне залуче­н­ня харківських учених до викона­н­ня уранового проекту. Спів­працював з К. Щолкін.

Президією АН СРСР засновано золоту медаль і премію імені К. (1962). Його прах роз­міщений у Кремлівській стіні на Красній площі. К. встановлено памʼятники у місті Южноукраїнськ (Миколаївська область) і Севастополі, на честь вченого на­звано про­спект у Харкові, вулиці у Дні­пропетровську, Києві, Луганську, Севастополі, Хмельницькому, містах Енергодар (Запорізька область), Маріуполь (Донецька область), Сіверськодонецьк (Луганська область), Припʼять (Київська область).