КОРОТКОЗО́РІСТЬ і ДАЛЕКОЗО́РІСТЬ — роз­лади зору, при яких зоб­­раже­н­ня фокусуються не на сіт­­ківці, а від­повід­но перед або поза нею. Рефракція ока — заломлююча сила його оптичної сис­­теми, виражена в діоптріях. Око є складною оптичною системою. Для чіткого зображе­н­ня предметів навколишнього світу необхідно, щоб фокус падав на сітчасту оболонку, інакше кожна точка, з яких складається контур предмета, буде сприйнята оком нечітко. Рефракцію ока як фізичне явище ви­значають радіус кривизни кожного його заломлюючого се­­редовища, показники заломлен­­ня середовищ і від­стань між їхніми поверх­нями, тобто вона зу­­мовлена анатомічними особливостями ока. Однак у клініці має значе­н­ня не абсолютна сила оптичного (світлозаломлюючого) апарату ока, а її спів­від­ноше­н­ня з дов­­жиною пере­дньозадньої осі ока, тобто позицією заднього головного фо­­куса (точка пере­тину променів, що проходять через оптичну систему ока, паралельно до його оптичної осі) від­носно сітківки — клінічна рефракція. Роз­різняють 3 види клінічної рефракції ока. Рефракцію, при якій задній головний фокус збігається із сітківкою, вважають сумірною і називають еметропією; при роз­міщен­ні зад­­нього головного фокуса перед сітківкою говорять про міопію, або короткозорість, за сітківкою — гіперметропію, або далекозорість.

Несумірні клінічні ре­фракції називають аметропіями. Еметропічне око спрямоване на паралельні промені, які виходять із без­конечності, тобто заломлююча сила його оптичної системи від­повід­ає довжині осі, фокус паралельних променів збігаєть­­ся з сітківкою, і воно добре бачить удалину. За будь-якого ви­­ду клінічної рефракції око має зав­жди лише одну найвід­даленішу точку у просторі, на яку воно спрямоване (промені, які виходять з цієї точки, фокусуються на сітківці). Цю точку називають найдальшою точкою ясного зо­­ру. Для еметропічного ока вона лежить у без­конечності, при короткозорості — на певній від­стані перед оком (чим вищий ступінь короткозорості, тим ближче). Для далекозорого ока найдальша точка ясного зору є уявною, оскільки у цьому випадку на сітківці можуть фок­усуватися лише промені, які вже мають певний ступінь сходже­н­ня, а таких променів у природних умо­­вах не існує. Отже, позиція найдальшої точки ясного зору ви­значає вид клінічної рефракції і ступінь аметропії. Ступінь аметропії вимі­­рюють силою лінзи, яка її компенсує, і виражають у діоптріях. Короткозорість по­значають цифрою зі знаком мінус, далекозорість — зі знаком плюс. Аметропію від ±0,25 до ±3,0 дптр вважають слабкою, від ±3,25 до ±6,0 дптр — середньою і понад 6,0 дптр — високою. Заломлююча здатність ока може збільшуватися за рахунок акомодації. Залежно від цього роз­різняють статичну рефракцію ока, тоб­­то рефракцію у стані спокою акомодації, і динамічну — ре­фракцію під час дії механізмів акомодації. Оскільки іноді напру­­га акомодації посилює заломлюючу силу ока, зменшуючи ступінь гіпер­метропії, остан­ню кла­­сифікують на приховану, явну та повну. Явна гіперметропія — час­­тина гіперметропічної рефракції, що ви­значається в оці без припине­н­ня дії акомодації; прихована — частина гіперметропічної рефракції, що нейтралізується акомодацією і може бути виявлена лише після атропінізації.

Повна гіперметропія складається з явної та прихованої. Для характеристики короткозорості (як і далекозорості) використовують статичні дані про геометричні аномалії рефракції, дов­­жини осі ока, а також динамічні рефракційні ефекти, повʼязані з акомодацією. Виділяють декілька різновидів короткозорості: осьова (дуже велика від­стань між кришталиком і сітківкою), рефракційна (знач­на заломлююча сила оптичної системи — рогівки або кришталика ока), комбінована (зумовлена по­єд­на­н­ням рефракційного та осьового чин­ників). Динамічні рефракційні ефекти, повʼязані з акомодацією, можуть зумовлю­­вати посиле­н­ня рефракції у ви­гляді нічної короткозорості і псевдоміопії — спазму акомодації. Нічна короткозорість — стан ока, повʼязаний з не­стачею світла і контрастності зображен­­ня, при якому воно налаштовується на близьку від­стань, не­зважаючи на те, що обʼєкти спо­­­стереже­н­ня знаходяться далеко. Її називають також темновим фокусом акомодації, тонізуючою акомодацією, або станом від­носного спокою акомодації. Спазм акомодації — стан, повʼязаний із надмірною роботою на близькій від­стані, при якому від­бувається короткочасне пере­напруже­н­ня циліарного мʼяза, що призводить до роз­слабле­н­ня цинових звʼязок, гострота зору вдалину при цьому погіршується, зʼяв­­ляються ознаки К. У цьому випадку мова йде про функціональну псевдокороткозорість, яка часто пере­дує осьовій. Залежно від патогенезу умовно виділяють первин­ні і вторин­ні (індуковані) аметропії. У першому випадку формува­н­ня оптичного дефек­­ту зумовлене певним по­єд­на­н­ням анатомо-оптичних елемен­­тів (пере­важно довжини пере­дньо­­задньої осі і рефракції рогівки), у другому — аметропія є симптомом певних патологічних змін цих елементів. Індуковані аметропії формуються у результаті різноманітних змін основних заломлюючих середовищ ока (рогівка, кришталик) та довжини пере­дньозадньої осі. З по­гляду впливу на анатомо-функціональний стан ока виділяють ускладнені та неу­складнені аметропії. Неу­складнена аметропія — лише оптичний дефект ока, зумовлений певним по­єд­на­н­ням його анатомо-оп­­тичних елементів. Єдиним симптомом неу­складнених аметропій є зниже­н­ня некоригованої гостроти зору, при цьому коригована, або максимальна, гострота зо­­ру залишається нормальною. Істотну роль у роз­витку короткозорості ві­ді­грає спадковість. Серед інших фак­­торів ризику — напружена зорова діяльність на близькій від очей від­стані, неправильна організація робочого місця, недо­статнє хар­­чува­н­ня, поруше­н­ня обміну речовин. Проявом короткозорості є зниже­н­ня гостроти зору, особливо вдалину. Іноді її пере­біг ускладнюється дистрофічними змінами в судин­них і сітчастих оболонках, т. зв. хоріоїдальною неоваскуляризацією (утворе­н­ням нових судин у судин­ній оболонці), від­шарува­н­ням сітківки. Лікують короткозорість, насамперед, за допомогою окулярів або контактних лінз. Для зменше­н­ня про­гресува­н­ня захворюва­н­ня за­стосовують тренува­н­ня акомодаційного мʼяза шляхом викона­н­ня спеціальних вправ, лазерної стимуляції. Якщо ж короткозорість продовжує про­­гресувати, рекомендують хірургічні методи лікува­н­ня, напр., склеропластику. У дорослих аномалії рефракції при короткозорості усувають також за допомогою лазера. Важливе значе­н­ня мають дотрима­н­ня гігієни зору, загальне зміцне­н­ня організму, раціональне харчуван­­ня.

Всі діти народжуються далекозорими, але з віком ступінь їхньої далекозорості знижується, і до 20-ти років лише 50 % людей мають цю патологію. При не­значному ступені далекозорості у молодому віці гострота зору нормалізується за рахунок напруже­н­ня акомодації ока. З часом її прояви посилюються внаслідок зниже­н­ня еластичності кришталика. Зʼявляються скарги на ускладне­н­ня під час роботи на близькій від­стані, від­­­чу­т­тя тиску в очах, біль у надбрівній області. У дітей далекозорість ви­значають за допомогою рефрактометрії або скіа­скопії. Для лікува­н­ня патології за­стосовують окуляри з опуклим склом, а також ексимерлазерну хірургічну корекцію.