Короткометражний фільм

Визначення і загальна характеристика

КОРОТКОМЕТРА́ЖНИЙ ФІЛЬМ — кінокартина, що за тривалістю не пере­вищує 40 хвилин екран­ного часу, за­звичай — 10–20 хвилин. На перших етапах кінемато­графа усі фільми були короткометражні, згодом, зав­­дяки удосконален­ню знімал. техніки, створили повнометраж­ні фільми (тривалістю понад годину), що часто містили по кілька серій. К. ф. продовжують існувати як самост. форма кіномистецтва. Їх поділяють на ігро­ві, докум. (хроніка, кінонарис, кінопорт­рет та ін.), наук.-популярні (пі­знавальні, навч. стрічки тощо), анімаційні. Жанр. і тематична палітра К. ф. така ж, як і повнометражних — драма, комедія, трагікомедія, детектив, трилер, фільм жахів тощо. Обмежена тривалість К. ф. ви­значає особливості їх драматургії, що перед­бачає чіткість задуму, виразність і лаконізм. Практично всі кінорежисери роз­починають свою творчість із К. ф. Часто К. ф. різних режисерів обʼ­єд­нують у кіноальманахи з метою прокату, а також здійснюють засадниче фільмува­н­ня темат. чи жанр. альманахів К. ф. («РоҐоПॻ, 1963, Р. Рос­селіні, Ж.-Л. Ґодар, П.-П. Пазоліні, У. Ґреґорет­ті; «Чотири кімнати», 1995, реж. К. Тарантіно, Р. Родріґес та ін.; «Париж, я тебе люблю», 2006, реж. Т. Тиквер, брати Коени, А. Куарон, В. Сал­лес та ін.). Серед укр. — кіноальманахи «Мудаки. Арабески» (реж. В. Тихий, Ю. Шашкова, І. Тімшин, Ж. Довгич та ін.), «Закохані в Київ» (реж. Т. Ткаченко, О. Борщевський та ін.; обидва — 2010), «Україно, ґудбай!» (2012, реж. В. Тихий, А. Ку­ріна, М. Слабошпицький, Є. Мат­вієнко, Ю. Ковальов та ін.). У ме­­жах докум. проекту під заг. наз­вою «Вавилонʼ13» (грудень 2013 — лютий 2014) створ. понад 100 К. ф. хронікал. характеру, що послідовно висвітлюють по­­дії Укр. революції гідності.

Серед знаних укр. кінемато­графістів старшого поколі­н­ня, які практикують як режисери К. ф., — К. Муратова (альманах «Три історії», 1997; «Лист до Америки», 1999; «Лялька», 2007), М. Іл­лєн­ко («Одноразова вічність», 2001; «Маленька подорож на великій каруселі», 2002; «Далі буде», 2014) — ігрове кіно; С. Буковсь­кий («Завтра свято», 1987; «Дис­локація», «Пейзаж. Порт­рет. На­тюрморт»; обидва — 1992) — докум. кіно; Є. Сивокінь («Людина і слово», 1973; «Країна Лічилія», 1982; «Засипле сніг дороги», 2004) — анімац. кіно. Ві­домі укр. режисери середнього і молодшого поколі­н­ня, які знімають короткометражні стрічки: В. Ти­хий («Русалонька», 1996; «Рано-вранці», 2009; «Дідочок», 2014), М. Слабошпицький («Діа­гноз», 2009; «Глухота», 2010) — ігрове кіно; Р. Бондарчук («Таксист», 2007; «Метро», 2014) — ігрове й докум. кіно; С. Коваль («Злидні», 2005; «Чорнозем», 2013) — анімац. кіно. Низка вітчизн. короткометраж. кінокартин нагородж. призами най­пре­стижніших Мкф: «Срібний ведмідь» Мкф у Берліні — «Йшов трамвай № 9» (2003, реж. С. Коваль); спец. приз журі Мкф у Клермон-Фер­рані (Франція) — «Проти сонця» (2004, реж. В. Васянович); «Золота пальмова гілка» Мкф у Кан­нах — «Подорожні» (2005, реж. І. Стрембіцький; «Крос», 2011, реж. М. Врода); «Срібний Леопард майбутнього» Мкф у Локарно (Швейцарія) — «Ядерні від­ходи» (2012, реж. М. Слабошпицький). У м. Тампере (Фінляндія), Обергаузен, Ман­нгайм, Ляйпциґ (усі — Німеч­чина), Клермон-Фер­ран, Краків, Нью-Йорк та ін. містах світу регулярно від­буваються Мкф короткометраж. кіно. У ме­жах різних кінофестивалів заг. типу (зокрема у Кан­нах і Берліні) проводять конкурси К. ф. Серед найві­доміших укр. фестивалів короткометраж. кіно — «Від­крита ніч», Київ. між­нар. фестиваль короткометраж. філь­мів та «КіноЛев» (Львів). Мкф «Молодість» (Київ) і Між­нар. фестиваль докум. кіно про права людини «DOCUDAYS UA» традиційно мають кілька конкурс. про­грам К. ф., як і Між­нар. фестиваль анімац. кіно «Крок».

Літ.: Зубавіна І. Самоідентифікація екраном // KINO-KOЛО. 2002. № 16; Її ж. Зроблено в Україні // Там само. 2005. № 28; Грабович І. «Від­крита ніч» — XXL // Там само. 2006. № 32; Результати державної політики в кіно України // Кіно-Театр. 2013. № 4.

В. М. Войтенко

Завантажити статтю