Короткометражний фільм

КОРОТКОМЕТРА́ЖНИЙ ФІЛЬМ  — кінокартина, що за тривалістю не перевищує 40 хвилин екранного часу, зазвичай — 10–20 хвилин. На перших етапах кінематографа усі фільми були короткометражні, згодом, зав­­дяки удосконаленню знімал. техніки, створили повнометраж­ні фільми (тривалістю понад годину), що часто містили по кілька серій. К. ф. продовжують існувати як самост. форма кіномистецтва. Їх поділяють на ігро­ві, докум. (хроніка, кінонарис, кінопортрет та ін.), наук.-популярні (пізнавальні, навч. стрічки тощо), анімаційні. Жанр. і тематична палітра К. ф. така ж, як і повнометражних — драма, комедія, трагікомедія, детектив, трилер, фільм жахів тощо. Обмежена тривалість К. ф. визначає особливості їх драматургії, що передбачає чіткість задуму, виразність і лаконізм. Практично всі кінорежисери розпочинають свою творчість із К. ф. Часто К. ф. різних режисерів об’єднують у кіноальманахи з метою прокату, а також здійснюють засадниче фільмування темат. чи жанр. альманахів К. ф. («РоҐоПॻ, 1963, Р. Росселіні, Ж.-Л. Ґодар, П.-П. Пазоліні, У. Ґреґоретті; «Чотири кімнати», 1995, реж. К. Тарантіно, Р. Родріґес та ін.; «Париж, я тебе люблю», 2006, реж. Т. Тиквер, брати Коени, А. Куарон, В. Саллес та ін.). Серед укр. — кіноальманахи «Мудаки. Арабески» (реж. В. Тихий, Ю. Шашкова, І. Тімшин, Ж. Довгич та ін.), «Закохані в Київ» (реж. Т. Ткаченко, О. Борщевський та ін.; обидва — 2010), «Україно, ґудбай!» (2012, реж. В. Тихий, А. Ку­ріна, М. Слабошпицький, Є. Мат­вієнко, Ю. Ковальов та ін.). У ме­­жах докум. проекту під заг. наз­вою «Вавилон’13» (грудень 2013 — лютий 2014) створ. понад 100 К. ф. хронікал. характеру, що послідовно висвітлюють по­­дії Укр. революції гідності.

Серед знаних укр. кінематографістів старшого покоління, які практикують як режисери К. ф., — К. Муратова (альманах «Три історії», 1997; «Лист до Америки», 1999; «Лялька», 2007), М. Іллєн­ко («Одноразова вічність», 2001; «Маленька подорож на великій каруселі», 2002; «Далі буде», 2014) — ігрове кіно; С. Буковсь­кий («Завтра свято», 1987; «Дис­локація», «Пейзаж. Портрет. На­тюрморт»; обидва — 1992) — докум. кіно; Є. Сивокінь («Людина і слово», 1973; «Країна Лічилія», 1982; «Засипле сніг дороги», 2004) — анімац. кіно. Відомі укр. режисери середнього і молодшого покоління, які знімають короткометражні стрічки: В. Ти­хий («Русалонька», 1996; «Рано-вранці», 2009; «Дідочок», 2014), М. Слабошпицький («Діагноз», 2009; «Глухота», 2010) — ігрове кіно; Р. Бондарчук («Таксист», 2007; «Метро», 2014) — ігрове й докум. кіно; С. Коваль («Злидні», 2005; «Чорнозем», 2013) — анімац. кіно. Низка вітчизн. короткометраж. кінокартин нагородж. призами найпрестижніших Мкф: «Срібний ведмідь» Мкф у Берліні — «Йшов трамвай № 9» (2003, реж. С. Коваль); спец. приз журі Мкф у Клермон-Феррані (Франція) — «Проти сонця» (2004, реж. В. Васянович); «Золота пальмова гілка» Мкф у Каннах — «Подорожні» (2005, реж. І. Стрембіцький; «Крос», 2011, реж. М. Врода); «Срібний Леопард майбутнього» Мкф у Локарно (Швейцарія) — «Ядерні відходи» (2012, реж. М. Слабошпицький). У м. Тампере (Фінляндія), Обергаузен, Маннгайм, Ляйпциґ (усі — Німеччина), Клермон-Ферран, Краків, Нью-Йорк та ін. містах світу регулярно відбуваються Мкф короткометраж. кіно. У ме­жах різних кінофестивалів заг. типу (зокрема у Каннах і Берліні) проводять конкурси К. ф. Серед найвідоміших укр. фестивалів короткометраж. кіно — «Відкрита ніч», Київ. міжнар. фестиваль короткометраж. філь­мів та «КіноЛев» (Львів). Мкф «Молодість» (Київ) і Міжнар. фестиваль докум. кіно про права людини «DOCUDAYS UA» традиційно мають кілька конкурс. програм К. ф., як і Міжнар. фестиваль анімац. кіно «Крок».

Рекомендована література

1. Зубавіна І. Самоідентифікація екраном // KINO-KOЛО. 2002. № 16;
   Google Scholar Internet
2. Її ж. Зроблено в Україні // Там само. 2005. № 28;
   Google Scholar Internet
3. Грабович І. «Відкрита ніч» — XXL // Там само. 2006. № 32;
   Google Scholar Internet
4. Результати державної політики в кіно України // Кіно-Театр. 2013. № 4.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю