ЛАБРАДО́Р — мінерал класу силікатів, різновид плагіоклазів (№ 50–70). На­званий на честь однойм. п-ова у Канаді, де вперше був знай­дений. Термін увів 1780 нім. мінералог А.-Ґ. Вернер. Формула: (Ca, Na)[(Al, Si)AlSi2O8]. Осн. склад (у %): Na2O — 3,96; CaO — 10,93; Al2O3 — 26,83; SiO2 — 55,49. Містить також (у %): Fe2O3 — 1,6; K2O — 0,36; H2O — 0,51; MgO — 0,15. Роз­різняють Л.-бітовніт (плагіоклаз № 60–70), калі­їстий Л. (1 % K2O), оямський Л. (андезин). Сингонія триклін­на. Густина 2,69; твердість 6,6–6,75. Колір білий або сірий до чорного; блиск скляний до перламутрового; про­зорий до напів­про­зорого; характерна іризація. Має магмат. походже­н­ня; є широкові­домим породо­утворюв. мінералом габро й осн. ефузивів (див. Ефузивні гірські породи); складає анхімономінерал. поро­ди, лабрадорити. Окрім Канади, значні поклади Л. знаходяться в Україні (на Волині та Житомирщині у Коростен. мінералог. р-ні) та Фінляндії.