ЛАГОДИ́НСЬКА-ЗАЛЕ́СЬКА Галина Миколаївна (29. 11. 1900, містечко Делятин, нині смт На­двірнян. р-ну Івано-Фр. обл. — 21. 06. 1964, м. Буф­фало, шт. Нью-Йорк, США) — піаністка, письмен­ниця, музично-громадська діячка. Дочка М. Лагодинського, сестра Лесі Верховинки, дружина О. Залеського. Закін. Вищий муз. ін­ститут у Львові (1921; кл. фортепіано М. Криницької, теорії музики — С. Людкевича), Муз. школу Кайзера (1922) і Університет (1923) у Відні. Викладала гру на фортепіано у філіях Вищого муз. ін­ституту у Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1923–29, 1941–44), Дрогобичі (нині Львів. обл., 1929–31) і Коломиї (нині Івано-Фр. обл., 1930–41). Від 1927 ви­ступала із сольними концертами, а також як піаністка і концерт­мейстер. Влітку 1944 емігрувала до Відня, згодом до Німеч­чини. Деякий час пере­бувала в Арґентині, де викладала в муз. школі при Василіан. мона­стирі (Буенос-Айрес). Від 1955 — викладач і кер. від­ділу Укр. муз. ін­ституту у Буф­фало. Авторка низки музико­знав. статей (на­друк. пе­реважно у ж. «Овид»); повісті «До сонця — до волі» («Мандрівка юності», Чикаґо, 1960); оповіда­н­ня «Ліс» (про УПА; нагородж. на конкурсі СФУЖО, 1960); кн. «Із днів грози»; ст. «Мій спогад про Софію Дністрянську» (ж. «Овид», 1957, ч. 4), «З музич­ного життя Коломиї» (зб. «Над Прутом у лузі… Коломия в спогадах», Торонто, 1962) та ін.