ЛАГОДИ́НСЬКИЙ Микола Гнатович (21. 10. 1866, с. Доброводи, нині Збараз. р-ну Терноп. обл. — 12. 05. 1919, містечко Делятин, нині смт На­двірнян. р-ну Івано-Фр. обл.) — право­знавець, громадсько-політич­ний діяч. Батько Лесі Верховинки та Г. Лагодинської-Залеської. Доктор права (1897). Закін. Львівський університет (1890). Працював адво­­катом в м-ку Мацошин (нині село Жовків. р-ну Львів. обл.), від 1900 — у Делятині. В його канцелярії проходив адвокат. практику Марко Черемшина. Від 1890 — чл., 1914–19 — голова Укр. радикал. партії. Разом із Л. Бачинським, Д. Вітовсь­ким, К. Трильовським та ін. діячами утверджував пере­дові ідеї в галиц. су­спільстві, брав участь у роз­витку сокіл.-січового руху, організації та поширен­ні радикал. преси. 1903 був у Полтаві на від­крит­ті памʼятника І. Котляревському, від­відав могилу Т. Шевченка на Чернечій горі у м. Канів (нині Черкас. обл.). 1908–12 — скарбник Гол. січового комітету Галичини. Очолював у Делятині повіт. від­діли т-в «Просвіта», «Сільс. господар», «Бесіда». 1907 і 1911 обирався депутатом (послом) австр. парламенту, очолював у ньому радикал. фракцію Укр. парламент. клубу; водночас від 1913 — посол Галиц. кра­йового сейму. Під час 1-ї світової вій­ни входив до Заг. укр. ради у Відні. У період ЗУНР — чл. Укр. нац. ради, суддя Польового суду УГА. Публікував стат­ті на су­спільно-політ. теми в період. ви­да­н­нях.