Ланівці

ЛА́НІВЦІ  — місто Тернопільської області, райцентр. Лановец. міськраді підпорядк. села Волиця, Малі Кусківці, Оришківці. Знаходиться при впадінні річок Буглівка та Жердя у Жирак (притока Горині, бас. Дністра), за 43 км від м. Кременець Терноп. обл. та за 65 км від обл. центру. Площа 15 км². За переписом 2001, насел. становило 8680 осіб (складає 93,2 % до 1989), станом на 1 січня 2015 — 8778 осіб (переважно українці). Залізнична стан­ція. Побл. Л. виявлено археол. пам’ятки трипіл. культури. За нар. переказами, назва походить від ланів, які здавна оточували поселення. Вперше згадується 1444 у грамоті польс. короля Казимира XV Яґеллончика, за якою навколишні землі перехо­дили у власність П. Єловицького. Від 1545, окрім Єловицьких, Л. також володіли Кизлинські. Від 1565 належали Гнєвошам-Єловицьким. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмель­ницького. У 18 ст. М. Єловицький спорудив цегл. палац, який був зруйн. у 1980-х рр. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. відійшли до Рос. імперії, стали містечком, волос. центром Кременец. пов. Волин. губ. У Л. здавна мешкала значна євр. громада. 1870 діяли церква, костел, 2 синагоги, працювали 3 заводи, млин, тричі на рік відбувалися ярмарки. Згодом перетворилися на один з центрів торгівлі на Волині. 1874 відкрито нар. училище. За переписом 1870, був 201 двір, мешкало 623 особи, 1911 проживало 2638 осіб. 1915 про­кладено залізницю. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1920 — знову у складі Польщі. Відтоді — центр гміни. У міжвоєн. період функціонували «Просвіта», «Рід­на школа», «Сільський господар», «Союз українок» та ін. укр. товариства. Від 1939 — у складі УРСР, від 1940 — райцентр Терноп. обл. Від 2 липня 1941 до 6 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. У липні 1943 побл. Л. проходило рад. партизан. з’єднання С. Ковпака, у лютому–березні 1944 — загін Я. Мухіна. У Л. та його околицях до серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Від 1956 — смт, від 2001 — місто рай. значення. Нині працюють цукр., асфальт. і гумотех. виробів заводи, підприємство з виробництва соняшник. олії та борошна. У Л. — 2 заг.-осв. школи, філія Збараз. ПТУ № 31, 3 дошкіл. заклади; 2 Будинки культури, муз. школа, 2 б-ки, Будинок дит. і юнац. творчості; рай. лікарня. 1988 на базі парку культури і відпочинку створ. зооботан. сад (від 1996 — об’єкт природно-заповід. фонду місц. значення), в якому нині проживають 12 видів ссавців, 37 — птахів, 5 — земноводних, 2 — риб. Виходить г. «Голос Лановеччини». Збереглися залишки костелу Вознесіння Пресвятої Марії (1857), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1866). Встановлено мемор. комплекс воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, пам’ят­ники Борцям за волю України, князю Володимиру Великому, мемор. знак євреям, яких розстріляли нацисти. 1991 відновлено могилу бійців Армії УНР (бл. 50), яких розстріляли на поч. червня 1919 більшовики. Серед видат. уродженців — педагог А. Вихрущ, фахівець у галузі держ. упр. О. Лазор, співачка, нар. арт. України Т. Дідик. З Л. пов’язані життя та діяльність реліг. і громад. діяча М. Малюжинського, поетеси, публіцистки С. Буняк, письменників Б. Мель­ничука та В. Фольварочного.

Рекомендована література

1. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т. 2. Вінніпег, 1986;
   Google Scholar Internet
2. Басюк Г. С. Ланівці — місто на чотирьох річках: У 2 кн. Кн. 1: 1444 — 1921. Т., 2014.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю