Ларіонов Михайло Федорович

ЛАРІО́НОВ Михайло Федорович (22. 05(03. 06). 1881, м. Тирасполь Херсон. губ., нині Молдова — 10. 05. 1964, м. Фонте­не-о-Роз, Франція) — теоретик мистецтва, живописець, графік, художник театру. 1891 з родиною переїхав до Москви, де закін. училище живопису, скульп­тури та архітектури (1910; викл. К. Ко­ровін, І. Левітан, В. Сєров). Від 1900-х рр. експонував роботи, написані під впливом імпресіонізму. 1903 подорожував Кримом, 1906 відвідав Лондон. 1906 на запрошення С. Дягилєва взяв участь у париз. «Осін. салоні», де виставив постімпресіоніст. картини. 1907 познайомився з Д. Бур­люком, з яким у Москві організовував виставку «Стефанос». Один з організаторів ТО «Голуба роза». Захопився нар. мистецтвом і примітивом. Співроб. ж. «Золотое руно», «Искусство». 1908 — учасник київ. виставки «Звєно». Один із засн. рос. авангарду. 1909 створив програмну картину «Скло», що стала новим етапом авангард. руху. Співзасн. та учасник виставок груп «Бубновий валет», «Ослиний хвіст» (1912), кубофутурист. акцій (зо­крема розфарбування облич). Проголосив новий напрям безпредмет., абстракт. мистецтва — лучизм, за яким художні форми утворюються в результаті перетину променів, відображених від предметів; описав у брошурі «Лучизм» (Москва, 1913). Організував 1913 у Москві виставки нар. картин та іконопису. Брав участь у худож. диспутах. Оприлюднив маніфест «Лучис­ты и будущники», у якому інтерпретував ідеї футуризму; підписаний десятьма художниками, маніфест закликав відійти від європ. шляху в мистецтві, звернутися до досвіду Сходу, традицій давньорус. мистецтва та культури євразій. народів. Надрукував полем. зб. «Ослиный хвост» та «Мишень» зі ст. «Лучистая живопись», разом з І. Зданевичем — маніфест «Почему мы раскрашиваемся?» (усі — 1913), «Да-манифест» (1914; усі — Москва), співзвучні ідеям дадаїзму. Брав участь у виставках авангардистів у С.-Петербурзі (1908, 1910–11), Мюнхені, Берліні (обидві — 1912), Москві (1915). Безпредметні твори Л. експонували на виставках «Футуристи, лучисти, примітив» (1914), «1915». Про­ілюстрував зб. «Помада» О. Кру­чених (Москва, 1912), збірки В. Хлєбникова, К. Большакова, В. Маяковського. На поч. 1914 разом із С. Дягилєвим поїхав до Парижа, де його картини ек­с­понували у галереї П. Ґійома (передмову до каталогу написав Ґ. Аполлінер). З поч. 1-ї світової вій­ни — на військ. службі, звільн. після поранення. 1915 відвідав Швейцарію, Італію, Іспанію. Працював у театр. антрепризі С. Дягилєва «Рос. балет»; разом із Н. Гончаровою створив костюми та декорації до вистав «Нічне сонце» М. Рим­ського-Корсакова (1915), «Російські казки» А. Лядова (1916), «Казки про блазня» (1921) та «На Дніпрі» (1932) С. Прокоф’є­ва, «Байка про лиса» І. Стравин­ського (1922). Оселився 1918 у Парижі, де 1930 разом із П. Ворм­сом організував ретроспективну виставку декорацій. У живописі повернувся до предметності, писав натюрморти, інтер’єри, картини за мотивами театр. вистав. Самостійно та разом із Н. Гончаровою провів виставки у галереях Парижа, Лондона, Нью-Йорка, Рима. Проілюстрував поему О. Блока «Двена­дцать», видану 1920 рос., франц. та англ. мовами. Віце-президент Спілки рос. художників у Франції. Співпрацював із рос. емігрант. часописами «Числа», «Параллели», «Русское искусство». Збирав матеріали з історії рос. мистецтва поч. 20 ст.; писав спогади та есе, частину з яких опубл. у 1960-х рр.; підготував книгу спогадів про С. Дягилєва та рос. балет. Творчість Л. — яскрава сторінка рос. модернізму та авангарду, характерна залученням до нового мистецтва вітчизн. досвіду (традицій примітиву, нар. мистецтва, середньовіччя), розробкою нових напрямів. У мистецтві Л. знайшли автор. інтерпретацію експресіо­нізм, дадаїзм, футуризм. 1988 кілька сотень робіт, частину архіву та бібліотеку передано ДТГ (Москва), частину — Центру Ж. Пом­піду (Париж), Музею Вікторії та Альберта (Лондон).

Тв.: «Сад», «Акації навесні», «Риби на заході» (усі — 1904), «Кущ бузку в цвіту» (1906), «Автопортрет у тюрбані», «Перукар», «Весна» (усі — 1907), «Хліб», «Офіцерський перукар», «Поет В. Хлєб­ников», «Автопортрет» (усі — 1910), «Прачки», «Солдат на коні», «Солдат, який відпочиває» (усі — 1911), «Лучизм», «Півень. Лучистий етюд» (обидва — 1912), «Весняний пейзаж» (1913), «Сонячний день» (1914), «Н. Гончарова» (1915); серії — «Франти», «Перукарі» (обидві — 1910-і рр.); цикли — «Венери», «Пори року» (обидва — 1912), «Весна» (1920).

Літ.: W. George. Larionov. Paris, 1966; Корзухин А. Ларионов, или Жизнь в авангарде // В мире книг. 1988. № 10; Ковтун Е. Зерна цвета (о творчестве художника М. Ф. Ларионова) // Сме­на. 1992. № 4, 5, 6; J. Bowlt. Mikhail Larionov and the Primitive // Experiment. 1995. № 1; Стригалев А. Михаил Ла­рионов — автор и практик плюралистической концепции русского авангарда // Вопр. искусствознания. 1996. № 1; Ковтун Е. Михаил Ларионов. 1881–1964. С.-Петербург, 1998; Поспе­лов Г. Г., Илюхина Е. А. Михаил Ларио­нов: живопись, графика, театр. Москва, 2005; Иньшаков А. Н. Михаил Ларио­нов: русские годы. Москва, 2010.

Г. Я. Скляренко

Основні твори

«Сад», «Акації навесні», «Риби на заході» (усі — 1904), «Кущ бузку в цвіту» (1906), «Автопортрет у тюрбані», «Перукар», «Весна» (усі — 1907), «Хліб», «Офіцерський перукар», «Поет В. Хлєб­ников», «Автопортрет» (усі — 1910), «Прачки», «Солдат на коні», «Солдат, який відпочиває» (усі — 1911), «Лучизм», «Півень. Лучистий етюд» (обидва — 1912), «Весняний пейзаж» (1913), «Сонячний день» (1914), «Н. Гончарова» (1915); серії — «Франти», «Перукарі» (обидві — 1910-і рр.); цикли — «Венери», «Пори року» (обидва — 1912), «Весна» (1920).

Рекомендована література

1. W. George. Larionov. Paris, 1966;
   Google ScholarInternet
2. Корзухин А. Ларионов, или Жизнь в авангарде // В мире книг. 1988. № 10;
   Google ScholarInternet
3. Ковтун Е. Зерна цвета (о творчестве художника М. Ф. Ларионова) // Сме­на. 1992. № 4, 5, 6;
   Google ScholarInternet
4. J. Bowlt. Mikhail Larionov and the Primitive // Experiment. 1995. № 1;
   Google ScholarInternet
5. Стригалев А. Михаил Ла­рионов — автор и практик плюралистической концепции русского авангарда // Вопр. искусствознания. 1996. № 1;
   Google ScholarInternet
6. Ковтун Е. Михаил Ларионов. 1881–1964. С.-Петербург, 1998;
   Google ScholarInternet
7. Поспе­лов Г. Г., Илюхина Е. А. Михаил Ларио­нов: живопись, графика, театр. Москва, 2005;
   Google ScholarInternet
8. Иньшаков А. Н. Михаил Ларио­нов: русские годы. Москва, 2010.
   Google ScholarInternet

Фотоілюстрації

завантажити статтю