Ластівка Корнило Остапович

ЛА́СТІВКА Корнило Остапович (псевд. і крипт.: Вернигора-Вірленко, К. Л.; 30. 12. 1893, с. Горошівці, нині Заставнів. р-ну Чернів. обл. — 17. 12. 1975, Відень) — письменник, народознавець. Закін. Чернів. університет (1930). У 1916–17 переслідувався рос. окупац. адмі­ністрацією, а від 1918 — румун. владою. Від 1932 служив священиком на Пд. Буковині, водночас співпрацював з чернів. часописами «Час», «Самостійна думка», «Самостійність» та ін. Листувався із Миколою Євшаном, за сприяння якого дебютував віршем «Бажання» у січні 1914 у львів. двотижневику «Ілю­стрована Україна», а згодом надрукував низку поезій у буковин. ж. «Промінь», «Самостійна думка», альманасі «Назустріч волі». Переважно це тонко нюансована лірика природи і кохання, але є в нього і громадян. вірші, сповнені протесту проти румун. окупації на поч. 1920-х рр. Пн. Буковини («Прийшли кати у нашу хату», 1922; «І я зажив серед пустині…», 1923) та проти більшов. терору в Україні («Нова Голгофа»). У своїх творах часто використовував сюжетні мотиви й образи з Біблії. Уклав зб. «Пісня пісень» (не­опубл.). Автор драм. етюду «Плач Єремії» (1923), який є талановитим продовженням традицій Лесі Українки у цьому жанрі. У тяжкій недолі ізраїл. народу біблій. часів сучасники Л. впізнавали трагічне становище України після поразки Визв. змагань 1917–21, а в майстерно переданих душев. муках героя — переживання учасників цих змагань. Писав казки (1916–21; окреме вид. — «Сон Іванової ночі», Чц., 1929), розвідки на істор. тематику («Два брати», 1930; зб. творів про добу гетьмана П. Сагайдачного «Перевертень», 1935), сучасну йому дійсність (цикли «Вій­на», 1923; «Село», 1934). У новелі «Ілашева теличка» (1934) особливо відчувається вплив літ. шкіл В. Стефаника (в розкритті трагізму селян. життя за умов поневолення окупац. владою) і М. Коцюбинського (у змалюванні тонкощів дит. психології). Був він і майстром лірико-публіцист. етюду, що засвідчує мініатюра «Коли цвітуть черешні» (1937) — спомини про весну 1917, коли ЦР розпочала розбудову Української Держави. У 1930-і рр. підготував романи «По втраті батьківщини» та «Біла мрія», доля яких невідома. 1941 переїхав до Відня. Писав оповідання й повісті («Два шляхи», опубл. у кн. «Відірвані лист­ки», Буенос-Айрес, 1968; «Стогне земля» — арґентин. ж. «Дзвін») про укр. трагічну дійсність 1930– 40-х рр., життя укр. буковин. села часів радянізації, емігрантів з Буковини, зокрема й свій тернистий шлях. Перекладав з нім. та румун. мов. 1922 у ж. «Про­мінь» опублікував інтерпретов. ним фрагменти німецькомов. поеми С. Воробкевича «Цар Іван Грозний», наприкінці 1920 — на поч. 30-х рр. у г. «Час» — уривки з романів Е.-М. Ремарка «На західному фронті без змін» (у Л. — «На Заході нічого нового»), Е. Цапа «Що зламало життя» тощо. Наприкінці 1938 підготував перекл. роману румун. прозаїка Л. Ребряну «Йон» (подаль­ша його доля невідома). Важливе місце у твор. доробку Л. посідають народозн. студії, які друкувалися переважно у чернів. періодиці, окремі з них опубл. у Коломиї, Львові й Варшаві. В австр. період підготував фольк­­лорно-етногр. дослідж. «Осно­ви українських календарних до­сліджень» (опубл. частково).

Рекомендована література

1. Погребенник Ф. Корнило Ластівка — письменник з-над Черемошу і Дунаю // ЛУ. 1999, 24 черв.;
   Google Scholar Internet
2. Мельничук Б. Листок повертається до дерева: про забутого письменника з Горошівців Корнила Ластівку // Буковина. 2000, 23 лют.;
   Google Scholar Internet
3. Його ж. Корнило Ластівка (1893–1975) // Письменники Буковини другої половини ХІХ ст. — першої половини ХХ століття: Хрестоматія. Ч. 1. Чц., 2001;
   Google Scholar Internet
4. Ластівка Корнило // Ра­хманський Великдень: Зб. Чц., 2008.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю