Євшан Микола

Визначення і загальна характеристика

ЄВША́Н Микола (справж. — Федюшка Микола Йосипович; ін. псевд.: Лебедик, Явір; 19. 05. 1889, містечко Войнилів, нині смт Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 23. 11. 1919, Він­ниця) — літературний критик, публіцист, пере­кладач. Навч. у Станіслав. гімназії (нині Івано-Франківськ), від 1908 студіював германістику і україністику у Львів. університеті. Водночас працював у б-ці НТШ і особистим секр. М. Грушевського. Через політ. об­ставини 1910 продовжив навч. у Віден. університеті. Як літ. критик дебютував 1907 рецензією на вірш П. Карманського у альманасі «На роз­світі», висловивши, щоправда, тільки без­посередні враже­н­ня від поезії. Надалі по­стійно публікувався у ж. «Українська хата» (Київ) і «ЛНВ», галиц. філію ред. якого очолював 1912–14 (Львів). 1908 у ж. «Бджола» об­стоював принцип естет. вартості у літературі, чим започаткував модерніст. тенденції в укр. літературо­знавстві. Як пред­ставник нової течії у літ. критиці позиціонувався проти народництва в літературі, за новаторство й мист. шука­н­ня, під­креслюючи роль твор. індивідуальності. У ст. «Пісня про Мойсея» (ж. «Будучність», 1909, ч. 1–2) на­звав поему «Мойсей» І. Франка вершиною худож. успіху та по­ставив її поруч із творами на біблійну тематику Я. Кас­провича, Ґ. Флобера і Я. Врхліцького, за­значивши, що пере­довсім це «слово до українського народу, як гімн у честь його могутнього духу». У нарисі «Поетична творчість Івана Франка» (ж. «Українська хата», 1909, ч. 7–8) Є. пред­ставив могутність творчості: її сила «пульсує в на­ступальності поетичного слова, в його чині, в гарячій любові ліричного героя до правди, до життя в сукупності усіх його грізних драм, усієї жагучості роз­витку і гостроти». До письмен­ників, які мають творчу волю, поруч з І. Франком, зарахував Лесю Українку, О. Кобилянську та М. Коцюбинського («…се наш літературний арсенал, найвища ін­станція… Вони на те, щоби література могла пере­бути час формува­н­ня, не одну гостру і небезпечну кризу талантів, вони регулюють літературний дух і життя, серед роз­би­т­тя та зневіри дають приклади монументальної сили, високих аристократичних змагань та духовної культури»). У кн. «Тарас Шевченко» (К., 1911) роз­глянув творчість Кобзаря з філос. та психол. позицій, зокрема у роз­ділі «Релігія Шевченка» зробив висновок, що роз­мови з Богом були єдиною можливістю поета «сціле­н­ня свого роз­битого серця, зберегти віру в людину, у себе самого і свої устремлі­н­ня, про­йшовши пекло життя». Поруч із Т. Шевченком, почасти проти­ставляючи йому, Є. висунув недооцінюваного народниками П. Куліша — як пред­ставника більш тривкої поезії, звільн. від «елементу інстинктивності». У творах В. Стефаника вбачав справжнє по­єд­на­н­ня соц. спрямованості й естет. вартості, вважаючи, що їх психологізм не має рівних навіть у європ. літ-рі. Присвятив низку роз­відок творчості зх.-європ. письмен­ників, зокрема Р. Кіплінґа, С. Бот­тічел­лі, М. Ленава, М. Конопніцької, Б. Пруса, з метою проти­ставити декадент. на­строям в укр. літературі «вольовий, оптимістичний характер образу людини», примусити творити ідеал високогармонійної, мужньої і сильної людини майбутнього. Під час 1-ї світової війни служив старшиною австр. армії, воював на рос., румун. та італ. фронтах. З утворе­н­ням ЗУНР (листопад 1918) організував і очолив оборону її зх. кордону по р. Сян, проте незабаром отримав наказ роз­пустити військо. У березні–травні 1919 працював в уряд. г. «Республіка» (Станіслав), одночасно друкувався в опозиц. до ЗУНР часописах «Нове життя» і «Народ». Згодом при­знач. головою архівно-істор. від­ділу при начальній команді УГА. Помер від тифу у т. зв. чотирикутнику смерті.

Пр.: Драгоманів як літературний критик // Будучність. 1909. Ч. 3–4; Дещо про українське письменство в Галичині за 1908 рік // Укр. хата. 1909. Ч. 1; Михайло Янів. Літературна характеристика // Там само. Ч. 3–4; Леся Українка // Там само. Ч. 6; Бог­дан Лепкий (Елєменти його творчости) // Там само. Ч. 7–8; Релігія Шевченка // Там само. 1910. Ч. 10; Микола Чернявський; проба характеристики // ЛНВ. 1910. Т. 50; Борис Грінченко: Характер його творчости // Діло. 1910, 7, 9, 10 квіт.; Під прапором мистецтва: Літ.-крит. ст. К.; Л., 1910; Грицько Чу­принка // ЛНВ. 1911. Т. 54; Юрій Федькович в світлї нових матеріялів // Там само. Т. 55; Здобутки української літератури за 1911 рік // Там само. 1912. Т. 57; Григорій Це­глинський [біо­графія і огляд комедій] // Там само. Т. 60; Іван Котляревський в світлі сучасного єму рос­сійського письменства: (Причинок до характеристики поета) // Сб. Харьков. Истор.-филол. об-ва. 1912. Т. 20; Куди ми при­йшли? Л., 1912; Іван Франко; нарис його літературної діяльности // ЛНВ. 1913. Т. 63; Леся Українка. [Огляд творчости] // Там само. Т. 64; Великі роковини України. Ві­день, 1920; Критика. Літературо­знавство. Естетика. К., 1998.

Літ.: Лукіянович Д. Шевченко, Федькович і Шашкевич в освітлен­ні М. Євшана // Діло. 1913, 5–10, 12 трав.; Дорошенко В. Невіджалувана страта // Життя і мистецтво. 1920. Ч. 1; Білецький Л. Євшан як критик // Нова думка. 1920. Ч. 3; Бабій О. Микола Євшан (Федюшка): Життя і творчість. В десятилі­т­тя його смерті. Л., 1929; Мухіна Г. Естетика Миколи Євшана // Сучасність. 1984. Ч. 4; Юсип Д. Микола Євшан: Нарис життя і творчості. В., 1994; Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю. Л., 1995; Голубінка Н. Євшан Микола // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Ганущак В. Лицар, який прагнув осягнути хаос // ЛУ. 2000, 11 трав.; Шумило Н. М. Євшан і його концепція самоорганізації таланту // Шумило Н. Під знаком національної самобутності: Укр. художня проза і літ. критика кін. ХІХ — поч. ХХ ст. К., 2003.

Д. Я. Юсип

Завантажити статтю