КОРЧА́К-ЧЕПУРКІ́ВСЬКИЙ Овксентій Васильович (14(26). 02. 1857, м. Костянтино­­­град, нині Красно­град Харків. обл. — 27. 11. 1947, Київ) — лікар-гігієніст, епідеміолог. Батько Ю. Корчака-Чепурківського. Доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; у 1928–34 — секр. Президії). Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (від 1877), звідки від­рахований за участь у студент. заворуше­н­нях. Закін. Харків. університет (1883). Працював земським сан. лікарем у Полтав. і Херсон. губ. 1891–97 очолював сан. бюро Бес­сараб. губерн. земства в Кишине­­ві, де за­провадив мед. звітність. Згодом — зав. сан. від­ділу Київ. міської управи, 1907 звільн. з посади через «неблагонадійність». Водночас від 1903 — у Ки­­їв. мед. ін­ституті: засн. і завідувач кафедри заг. і соц. гігієни (1918–23), організатор і декан мед. факультету (1921–22); від 1921 — засн. і завідувач кафедри нар. здоровʼя та соц. медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганіз. 1934 в Ін­ститут демо­графії та сан. статистики АН УРСР, де 1934–38 керував сан.-статистич. від­ділом; був консультантом Ін­ституту клін. фізіології АН УРСР (1938–41; усі — Київ). Очолював сан. департамент Міністерства нар. здоровʼя й опікува­н­ня Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Спів­організатор Всеукр. спілки лікарів (1917). Брав участь у вид. першого на Над­дні­прянщині укр. наук.-мед. часопису «Українські медичні вісті», у діяльності мед. секції ВУАН, Рос. товариства лікарів у памʼять М. Пирогова; за­ймався сан.-просвітн. роботою у Київ. товаристві нар. грамотності, читав лек­­ції про інфекц. хвороби, влаш­­тував протихолерну ви­ставку. Започаткував часопис «Вісті Всеукраїнської академії наук» (1928). Засн. соц. медицини в Україні, об­стоював необхідність її викла­да­н­ня, 1906 першим в Україні почав читати курс з соц. гігієни і громад. медицини у Ки­­їв. комерц. ін­ституті. Досліджував стан здоровʼя і демогр. характеристики насел. України та Росії, основи організації сан. справи, про­блеми викори­ста­н­ня ста­­тистич. методів під час ви­вче­н­ня стану здоровʼя насел., різні аспекти мед. обслуговува­н­ня насел., зокрема фінансува­н­ня і забезпече­н­ня лікар. препаратами. Ви­вчав також епідеміоло­­гію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положе­н­ня про антагонізм між епідеміями дифтерії та ін. дит. інфекцій. Автор праць з історії земської медицини, сан. статис­­тики. Склав таблицю смертності й тривалості життя насел. України, роз­робив «Номенклатуру хвороб: Латинсько-українські наз­­ви хвороб та російський покажчик до них» (К., 1927).