ЛЕВИ́ТСЬКА Єлизавета Анатоліївна (25. 11. 1899, Він­ниця — 05. 06. 1933, Київ) — мистецтво­знавець, графік, художниця декоративно-ужиткового мистецтва. Член-кореспондент Всеукр. археол. комітету ВУАН (від 1929). Закін. у Києві Вищі жін. курси (1919), худож. ін­ститут (1928). Від 1929 навч. на Н.-д. каф. ми­стецтво­знавства у Д. Щербаківського, Ф. Ернста, В. Зум­мера, К. Мощенка. Працювала у музей. м-ку. Досліджувала укр. декор.-ужитк. та образотворче мистецтво (моно­графія «Селянський стін­ний роз­пис на Поділ­лі (Зіньківський та Солобковецький ра­йони)», К., 1928), порт­рет. і монум. живопис (неопубл. роз­відки «Мистецтво порт­рета на Україні ХVІІ–ХVІІІ ст.», «Українські жіночі порт­рети ХVІІ–ХVІІІ ст.», «Творчість Д. Г. Левицького», «Роз­писи культової єврейської памʼятки ХVІІІ ст. у м. Михалполі на Поді­л­лю»). Створювала плакати для робітн. клубів. На поч. 1930-х рр. впроваджувала нар. орнаментику Київщини в сучас­ні інтерʼєрні текс­тил. вироби, мо­делі жін. верх. одягу, гол. убори та аксесуари.