Ернст Федір Львович

ЕРНСТ Федір Львович (справж. — Теодор-Ріхард Людвиґович; 28. 10 (09. 11). 1891, Київ; за ін. даними — 11(23). 11. 1891, м. Глухів, нині Сум. обл. — 28. 10. 1942, м. Уфа, нині Башкортостан, РФ) — історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Брат М. Ернста. Член Київ. товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, Істор. товариства Нестора-літописця, Товариства діячів укр. пластич. мистецтва, Укр. товариства архітекторів, СХУ (1937). Навч. у Берлін. університеті (1909–10), Університеті св. Володимира у Києві (1910–14; викл. Г. Павлуцький). Золота медаль за дослідж. «Київська архітектура XVII–XVIII століть» (1914). Як нім. підданий 1914 заарешт. і засланий у м. Челябінськ (Росія). У квітні 1917 повернувся до Києва. 1917–22 — учений інструктор Всеукр. комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини; під його керівництвом проведено реєстрацію цивіл. архіт. старовини Києва (бл. 160-ти будівель). Залиш. при Університеті для підготовки до професор. звання. Від березня 1919 — ред. відділ. мистецтв Біогр. комісії ВУАН. 1919–25 — бібліотекар і зав. галереї при Укр. держ. АМ. Від грудня 1923 — зав. худож. відділу Всеукр. істор. музею. 1922–23 — один із засн. Музей. фонду, Лавр. музею культів та Київ. картин. галереї (нині Київ. музей рос. мистецтва), Музею мистецтв ВУАН (нині Музей мистецтв ім. Б. і В. Ханенків). Викладав у Київ. архіт., археол. (1922–24) та худож. інститутах (від 1923 — проф.). 1926–30 — київ. крайовий інспектор на Київщині, Волині, Поділлі й Чернігівщині при Наркомосі УСРР. Дійсний член Софій. комісії та Всеукр. археол. комітету ВУАН. Член комітетів з упорядкування Шевченк. могили та для збудування пам’ятника Т. Шевченкові у Харкові. Від 1929 — другий чл. паритет. комісії з обміну культур. цінностями між РСФРР та УСРР (призначення від ВУЦВК). Автор розвідок, присвяч. Г. Нарбутові, дослідж. з історії укр. архітектури та образотвор. мистецтва, монографій про Т. Шевченка та М. Мурашка (лишились у рукописах). За ред. Е. 1930 вийшов провідник «Київ», де вміщено його статті та ін. визначних фахівців того часу. Екслібриси Е. виконали Л. Хижинський (1923), О. Усачов. Заарешт. удруге 23 жовтня 1933 у справі «контррев. нім.-фашист. організації в Україні», відправл. до Харкова. Засудж. у травні 1934 до 3-х р. виправно-труд. таборів. Створив музей Біломор-Балтій. каналу в с-щі Повенець (нині смт у Карелії, РФ); 1936–37 — зав. Музею будівництва каналу Москва–Волга у м. Дмитров (Моск. обл.). 1937–38 — заступник директора з наук. частини Казах. худож. галереї (Алма-Ата, нині Алмати). Від липня 1938 — у Башкир. ХМ (Уфа): від травня 1940 — заступник директора з наук. частини. Друкував статті у місц. газетах. Звертався 1938 до Верх. Суду УРСР із проханням зняти судимість і дозволити жити в Україні. Заарешт. утретє 16 липня 1941 за антидерж. пропаганду. 10 жовтня 1942 засудж. до вищої міри покарання. Реабіліт. 1989. На приміщенні Глухів. пед. інституту (нині університет) 1991 Е. відкрито мемор. дошку.

Рекомендована література

1. Білокінь С. Федір Ернст // Сучасність. 1990. Ч. 7–8;
   Google Scholar Internet
2. Побожій С. Федір Ернст і культура Гетьманщини ХVІІІ — початку ХХ ст. // ОМ. 1992. № 2;
   Google Scholar Internet
3. Хто такий був Федір Ернст? (За док. Держархіву Києва) // Старожитності. 1995. Ч. 3–4;
   Google Scholar Internet
4. Білокінь С. Шевченкознавчі праці Федора Ернста // СіЧ. 2004. № 7(523); Його ж. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Ф. Ернст. К., 2006;
   Google Scholar Internet
5. Нестуля О. О. Федір Ернст і його щоденник «Художній відділ» 1923–1933 рр. П., 2008.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю